Автор: oiseau
Ми всі мешкаємо у цьому місті. Геть усі. Митці, бізнесмени, політики, сантехніки, журналісти...усім нам тут зручно. Чого інакше ми би мешкали саме тут? У когось тут глибоке коріння, у когось добра робота, сім'я, навчання, хтось нарешті отримав можливість долучитися до панства міського, хтось навіть клеїть на себе ярлик модний, елітний, хтось просто заробляє гроші. Якась частина з нас навіть любить це місто, по-своєму, звичайно. Якась навіть знає уривки його історії. Дехто пам'ятає давні традиції, намагається їх дотримуватися, дехто намагається нав'язати свої, декому байдуже і до традицій і до історії, головне - пристосуватися до нинішніх умов, і мати можливість казати, що живу у такому от місті.
А місто живе окремо. Зовсім окремо від усіх мешканців. Чи добре? Хто його знає? Ніхто ж не питає. Ніхто не слухає. Може воно хворе? Може чого потребує? До кого йому звернутися? Кожен скаже: а мене хіба хтось питає, чого я потребую?
Кожен живе для себе. Місто нікого не об'єднує. Воно просто є для всіх домом. Точніше таким собі гуртожитком. Де живуть тисячі сімей, кожна своїм життям. Ніхто не дбає про місто, гуртожиток - як відомо житло тимчасове. Шляховики прокладають дорогу без думки, що тепер у місті буде зручно їздити, а щоб якось виконати роботу, заробити, краще схалтурити, будівельники будують: хай не дуже зручне житло, не зовсім дотримуючись правил, головне - заробити, бо трошки халтури не завадить. Депутати приймають рішення, які зручні їм: комусь, на кому залежить, трошки в обхід закону, трохи халтури, зате добрий зарібок. Вчитель не думає, про те, яке покоління львів'ян виросте з його уроків, кухар не думає, яка слава піде про міську гостинність, малий підприємець не зважає на те, який вигляд матиме центр Його міста після того, як він втисне там відлякуючо-зелену ятку з усіляким непотребом. Даїшник не думає, чи буде порядок на дорогах після того, як він збере нелегальні штрафи з порушників-водіїв і збагатить свою сім'ю на якусь сотню у цей день. Відтак усі мешканці зайняті грошима і славою. А місто залишається лише фоном до цього дрібного добробуту.
А місто живе окремо. Зовсім окремо від усіх мешканців. Чи добре? Хто його знає? Ніхто ж не питає. Ніхто не слухає. Може воно хворе? Може чого потребує? До кого йому звернутися? Кожен скаже: а мене хіба хтось питає, чого я потребую?
Кожен живе для себе. Місто нікого не об'єднує. Воно просто є для всіх домом. Точніше таким собі гуртожитком. Де живуть тисячі сімей, кожна своїм життям. Ніхто не дбає про місто, гуртожиток - як відомо житло тимчасове. Шляховики прокладають дорогу без думки, що тепер у місті буде зручно їздити, а щоб якось виконати роботу, заробити, краще схалтурити, будівельники будують: хай не дуже зручне житло, не зовсім дотримуючись правил, головне - заробити, бо трошки халтури не завадить. Депутати приймають рішення, які зручні їм: комусь, на кому залежить, трошки в обхід закону, трохи халтури, зате добрий зарібок. Вчитель не думає, про те, яке покоління львів'ян виросте з його уроків, кухар не думає, яка слава піде про міську гостинність, малий підприємець не зважає на те, який вигляд матиме центр Його міста після того, як він втисне там відлякуючо-зелену ятку з усіляким непотребом. Даїшник не думає, чи буде порядок на дорогах після того, як він збере нелегальні штрафи з порушників-водіїв і збагатить свою сім'ю на якусь сотню у цей день. Відтак усі мешканці зайняті грошима і славою. А місто залишається лише фоном до цього дрібного добробуту.
Мдє, а я думав шо так тільки на Східній 🙁
але багато людейлюбить львів :)))
Так, є речі про які згадуєш і задумуєшся не надто часто. Побутові турботи забивають голови і ми летимо кожен по своїх справах. А коли випадає вільна хвилина, ідеш по місту, дихаєш його історією, милуєшся, а воно усміхається до тебе привітно, ніби мама до неуважної дитини. Місто любить нас і приймає щиро, щоб ми відчували, що тут ми вдома, в рідних серцю місцях…