Впродовж історії для Львова одним з найголовніших прибутків був податок на нерухомість. Власники будинків, прибудов та, що найголовніше, земельних ділянок щороку мали сплачувати кошти в скарбницю. Цей податок вважався найстабільнішим та найпрогнозованішим. Міські урядники спираючись на його розмір могли передбачити бюджет на наступний рік.
Земля в центрі, або, як тоді казали, «міста в мурах», була особливо дорогою. Не даремно це позначилось навіть на львівській архітектурі. Львів’яни дотепер полюбляють показувати своїм гостям будинки на ринку, які мають лише три вікна. Мовляв, якщо хтось мав більший наділ, а отже, і більше вікон, то вже вважався заможнішою людиною.
Проте, сьогодні вже забули, що питання розміру цього податку залежало від людини, професія котрої в міській раді мала назву геометр.
З цією професією у Львові була біда. Саме геометр визначав розмір ділянки, а, отже, й розмір податку. Жоден з цих працівників не втримувався на своїй посаді довше кількох років, і, як правило, був змушений втікати з міста під загрозою арешту через звинувачення у корупції. Як тільки в місті змінювалась влада, вона намагалась призначити на цю посаду «свою» людину. В архівах Львова можна знайти документи у вигляді скарг на роботу геометра.
Ситуація змінилась лише у 19. ст. Попри те, що і серед австрійських чиновників не бракувало авантюристів та хабарників, вони вперше все ж провели опис ділянок та впорядкували їх. Неймовірно, але саме їх мапами і нині інколи користуються мешканці Галичини вирішуючи судові суперечки. Адже після приходу в Західну Україну радянців та впровадження колгоспів, була знищена польська документація, але не створено доброї власної. Отож, намагаючись повернути після ліквідації колгоспів землю прадідів, громадяни використовують австрійські мапи.
Ігор Лильо
за участі Lady Kava
