Дорога ти наша владо

Кожного разу напередодні виборів влада обіцяє скоротити видатки на своє утримання. Проте, зазвичай наступна «оптимізація» закінчується лише зростанням кількості чиновників та службових авто. Чи завжди так було?

З 14 до 18 ст. роль депутатів у Львові виконували райці. Згідно з тогочасним законодавством, вони одночасно поєднували кілька функцій.  Почесну місію «батьків міста», благодійників та людей, покликаних наполегливо працювати над найважливішими проблемами розвитку Львова. Вони мали здійснювати доброчинну опіку над громадськими інституціями. Наприклад, кожен з урядовців був патроном костьолу, міських шпиталів св. Духа, св. Станіслава чи школи. Посада райця була найвищим ієрархічним щаблем, якого міг сягнути міщанин. На посаду могли розраховувати лише ті городяни, які мали міське право, таку собі середньовічну прописку. Так Львів намагався оберегти себе від ймовірних зазіхань прибульців ззовні.

Посада райця продовжувала формально залишатися виборною. Але на практиці, щорічна ротація здійснювалася лише в середині цієї кланової організації. У випадку смерті когось з райців, новий член приймався туди переважно з числа інших львівських достойників. Як правило, це були сини чи зяті останніх. Свої фінансові потужності для представницьких видатків ці урядовці отримували від міських сіл Зубра та Сихів. Проте, вже від 1746 р. місто вносило щороку до їх скарбниці додатково ще 300 злотих. Така собі «благочинність», котру пани райці самі собі й встановили.

На щастя, кількість райців не перевищувала дванадцяти. Проте, з кожним роком вони все більше намагались перетворити Раду на закритий та непідконтрольний суспільству орган управління. За допомогою системи взаємних зобов'язань та хабарів творилась закрита, корпоративна організація. Громадяни як могли боролись проти такої ситуації. Підсумком їх активності став декрет короля Августа III у 1746 р. про заборону купівлі посади радника. Цікаво, що окремо монарх заборонив чиновникам ходити у «німецькому» одязі, і найпізніше через півроку після обрання вимагав змінити його на польський, щоб не хизуватися перед убогими міщанами своєю заможністю. Відверто кажучи, окремі з райців користаючи з слабкості королівської влади так ніколи і не виконали всіх наказів.

Лише з приходом наприкінці 18 сі. У місто австрійців, у місті таки розігнали стару Раду та встановили єдині, прийняті для всієї імперії закони. Львівські чиновники може й не стали красти менше, проте їх відповідальність перед народом та страх перед покаранням значно покращили ефективність управління містом.

Ігор Лильо

За участі Lady Kava