Москвичі у Львові

Хтось їде в мегаполіси, аби заробити, а хтось утікає з них у пошуках середовища, комфортного й приємного для життя, відмовляючися при цьому від «захмарних» кар’єрних і фінансових планів, якими манять «кам’яні джунглі». Дехто за свою «тиху пристань» вибирає острів у теплих морях, інші – село в Альпах, а дехто… ‒ наш рідний Львів.

Саме з такими людьми, корінними москвичами «з діда-прадіда», котрі потрапили до Львова не випадково, не через збіг обставин, а в результаті свідомого, осмисленого вибору, буде ця розмова.

Маша – дизайнер, нещодавно закінчила Московський державний відкритий університет, у Львові вже понад рік. Працює дистанційно для Московської фірми. Одружилася з львів’янином, який дуже хотів вивезти новостворену сім’ю до Канади, однак Маша наполягла – житимемо у Львові.

- Машо, якими епітетами можна охарактеризувати Москву, якими – Львів?

Маша: Москва – галаслива, контрастна. Львів – красивий, спокійний, бідний.

- Що Ви знали про Львів раніше, що очікували побачити? Чи виправдав він ваші сподівання?

Маша: Знала, що це місто в Західній Україні. Чула поширене: «там живут бэндэровцы». Перед першою поїздкою досить багато дізналася з І-нету та від нареченого. Однак перше враження перевершило сподівання. Коли чула, що в австрійських домах пічне опалення, то уявляла великі російські печі, на яких можна лежати. Виявилося, що це справжні витвори мистецтва. Як і архітектура! Сумно лише, що будинки – у такому занедбаному стані. Краса Львова буде недоступною наступним поколінням – вона зникає. В Москві вже нічого нема – в Китай-городі залишилося якихось три старі будинки. Одна з причин – раніше в Москві домінувала дерев’яна забудова. У Львові привертають увагу деталі, усілякі дрібниці. Я просто насолоджуюся! Особливо ж – осіннім сонячним днем.

На це ж запитання відповідає Леонард – філолог, викладає англійську й Іврит в одному з львівських ВНЗ, українською розмовляє без акценту. У Львові вже понад 6 років. Цікавиться історією та культурою Галичини.

Леонард: Львів бачив в дитинстві на мапі. Після Помаранчевої революції вирішив, що Україна – нова демократична, вільна країна, в якій я хочу оселитися. Спершу замешкав у Києві. Виникло бажання вивчити мову – хотілося розуміти пресу, телебачення, історію, людей. Залишатися в Києві і продовжувати говорити російською – не мій вибір. Тож почав мандрувати країною, відвідав Львів і вирішив тут осісти. Мене вразило цілісне історичне середовище. Тут нема такого, наприклад, що Опера така грандіозна, така шикарна, а навколо нічого немає. У Львові цікаве і цінне усе.

- Львів – це безвізова Європа?

- Ні. Думаю, Москва сьогодні є більш європейською, принаймні за способом життя. Її проблема в іншому… У мене є знайома, вона народилася і все життя провела в Нью-Йорку. Так от, у Москві їй не сподобалося. «Вона завелика» – ось таке коротке і зрозуміле пояснення!

-  Як поставилися до Вашого вибору друзі, рідні? Переселення в кращі для життя місця – поширена тенденція серед москвичів?

Леонард: Більшість моїх друзів залишили Москву ще раніше, тож моє рішення ні у кого не викликало подиву. Частина – на Заході, інші – на Далекому Сході: у Тайланді, на Балі. Утікати з перенаселеної столиці – справді поширена тенденція.

Маша: Мої ж були здивовані: чому не Польща, Чехія, ще щось? Батьки переживали через «бэндэровцев». У людей – багато упереджень. Однак пізніше рідні й друзі відвідали мене. Всім сподобалося, тож, думаю, їх ставлення до Львова докорінно змінилося.

Щодо тенденцій, то більшість моїх знайомих нещодавно здобула освіту і лишається у Москві – там легко знайти роботу, хоча переважно ніхто не працює по спеціальності. Практично всі декларують бажання виїхати з Москви і взагалі з Росії, та мало хто для цього бодай щось робить.

- На що ще, крім архітектури, Ви звернули увагу? Що найбільше вразило у буденному житті Львова і його мешканців?

Леонард:У львів’ян багато релігійних традицій, всі відзначають релігійні свята. Пам’ятаю, як я прибирав у помешканні і вийшов замурзаний з пакетом сміття на вулицю – а всі нарядні і з кошиками. То було несподіванкою для мене – нічого схожого немає не лише в Москві, але й у відомих мені російських селах. Цікаво також, що іменини в Галичині часто святкуються на рівні з днем народження – в Росії з ними навіть не вітають.

Маша: У Львові, коли автобус проїжджає повз храм, багато пасажирів хрестяться. Якби я перехрестилася так в Москві, думаю, що оточуючі відсахнулися б – подумали б, що навіжена. Церкви у Львові повні, люди ходять цілими сім’ями. У московських натомість – лише старші жінки, які іноді силою тягнуть за собою онуків. Логіка молоді така: якщо ходиш в церкву – готуєшся в монастир, а як готуєшся в монастир – з тобою щось не так. Неділя – день для домашніх робіт – посвердлити, поприбирати… У селі християнська традиція теж мертва. Можу навести приклад: дачники-москвичі зі священиком вирішили відновити церквушку, в якій містилася сільська дискотека. Місцеві збунтувалися – «а де нам танцювати!?».

Ще привертає увагу чистота – львівські двірники справді стараються. Москвичі повально опльовують тротуари і смітять – навіть стоячи біля урни, недопалки й обгортки кидають на тротуар. Таке ж – поза містом. Зовнішній вигляд галицьких сіл більше нагадує російські райцентри, це зовсім не «дєрєвні». В Росії нікому нічого не потрібно, особистий простір закінчується дверима – за ними хоч потоп. У Львові на підвіконнях, балконах вішають квіти – в Росії це не мислимо.

- Які основні відмінності львів’ян і москвичів, львівського та московського способу життя?

Маша:У Львові спокійніше, а люди – привітніші. Люди готові допомогти одне одному. На ринку бабусі докладають «бонусні» яблука, огірки. У Москві торгують неросіяни, які слабо розуміють, що кому потрібно. Вони пропонують овочі з однаковим смаком пластику цілий рік за одними і тими ж цінам. Звісно, є ті, кому важливо їсти корисне й справжнє – для них з’явилися бренди «органік» з величезними цінами. У Львові кожна бабуся могла б клеїти на свої помідори «органік» J

Леонард: Москва – місто, де треба працювати і заробляти. Там не розслабишся і не відчуєш плину життя. Певно, тому в Москві я встигаю значно більше, ніж у Львові… Тут нічого не встигаю. Москва – агресивна, цю агресію слід спрямувати на досягнення мети і йти уперед. У Львові запізнення на 15 хв. взагалі не вважається запізненням. У Москві я звик ходити в супермаркети вночі, а тут спершу важко було знайти місця, де можна рано-вранці випити кави чи пізно поїсти. Вислови «Я вже над цим працюю», «Цікаво, займемося цим» тут нічого не значать. Це може бути і згода, і заперечення. Росіяни ж вміють казати чітко «Ні!», і все.

- Тож розміреність львів’ян часом дратує? 

Леонард: Та ні. Львів’яни більш розслаблені, але водночас і більш людяні – сприймають одне одного як особистість, а не ту чи іншу соціальну функцію.

- Можете уточнити?

Леонард: Скажімо, офіціант. Клієнта не цікавить, хто він, про що думає і т.д. Клієнту важливо, щоб він швидко приніс замовлення й нічого не наплутав. В Москві багато людей так поспішають, що навіть не зупиняються відповісти на ваше запитання. Крім поспіху, є й певна насторога один до одного. Перехожі на тротуарі чи в метро – це вже навіть не соціальна функція – це перешкода, яка заважає рухатися швидше, заставляє очікувати в черзі.

- У Львові у Вас з’явилося коло спілкування, друзі?

Леонард:У Львові комфортно бути чужинцем. Тут поважають тебе і твою дистанцію, а от до себе ближче підпускають неохоче. Зараз я інтегрувався у Львів як користувач міста, комунікативно – ще ні. Тільки зараз, після 6 років, починаю відкривати людей, або ж вони починають відкриватися мені.

Маша: Коло спілкування – друзі мого чоловіка. Прийняли дуже легко, думала, що буде значно важче. Бар’єри відсутні.

- Мова не стоїть на заваді?

- Маша: Українську розумію чудово – дивлюся новини по ТБ, читаю газети. Стараюся розмовляти. Часом мене запитують, звідки я – з Донецька чи Дніпропетровська. Дуже дивуються, коли я відповідаю, що з Москви.

- Хотіли б залишитися у Львові назавжди?

Леонард: Не роблю довготривалих планів. Максимум на рік. Наразі мені подобається у Львові, тож не планую від’їжджати.

Маша: Не знаю, чи все життя, та наразі хочу жити тут. Між Львовом і Москвою однозначно вибираю Львів.

Леонарде, чи за час Вашого перебування у Львові місто змінилося?

Леонард: Львів змінюється, стає все більш туристичним. Через це центр дещо перевантажений. Москва – це великий Сихів, біля кожної станції метро є своя торгівельна, розважальна інфраструктура. У Львові ж всі стікаються на Середмістя. Натомість туристи за його межі практично не виходять, напевно, думаючи, що далі нічого нема. Тому багато цікавого залишається для них непізнаним.

- Сьогоднішній Львів – це місто для мешканців чи для туристів?

Леонард: Важко сказати. Зараз, напевно, вектор розвитку більшою мірою скеровано на туристів. Однак і для одних, і для інших Львів може дати значно більше.

- Що би потрібно було змінити у Львові, аби люди хотіли приїхати і пов’язати з ним усе життя (чи принаймні значну його частину)?

Маша: Змінити слід надто багато: медицина, освіта, транспорт… Все це сьогодні неконкурентоздатне. Львів приваблює своїм минулим, своєю «легендою». Цим він захопив і мене. Та для більшості цього недостатньо, адже його буденність не занадто оптимістична.

Леонард: Люди прагнуть відвідувати Львів, хтось хоче тут залишитися. Тобто проблеми непривабливості не існує. Вже сьогодні Львів популярний, також він достатньо комфортний, особливо порівняно з іншими пострадянськими містами.

- В Москву можна приїхати, заробити, влаштувати життя, а у Львові є що робити приїхавши «голяком»?

Леонард: Не рекомендував би. Співвідношення зарплати й цін тут явно не на користь працюючих. В Москві теж все неоднозначно, та комусь вдається.