Легкоатлетичні рекорди у Львові

МИ ПАМ’ЯТАЄМО: Легкоатлетичні рекорди у Львові: "Львів не раз ставав місцем рекордних результатів у стрільбі з лука, у кульовій стрільбі, колись ще й плаванні, але рекорди у легкій атлетиці у нашому місті встановлювали тільки двічі з розривом у… сорок років.

Рекорди світу – найвищі досягнення, показані спортсменом у тому чи тому виді спорту. Їх стараються перевищити атлети різних країн на всіх материках, адже тоді ти назавжди потрапляєш в історію і залишаєш своє прізвище в списку рекордсменів. Для того, щоб показати такий результат, а особливо, у легкій атлетиці, яку недарма називають королевою спорту, треба бути у високій спортивній формі, потрапити на хорошу погоду, сильних суперників – та й ще чимало різних чинників сприяють, тому щоб встановити рекордний показник. Зрозуміло, що свідки такої події надовго пам’ятають мить рекорду.

У вересні 1973 року на стадіоні «Україна», що тоді називався «Дружба», проходили змагання найсильніших легкоатлетів країни на призи газети «Известия».

За футбольними воротами, що розташовані під табло, був сектор для штовхання ядра, де змагалися жінки. Увага була прикута до знаменитої спортсменки, олімпійської чемпіонки, триразової чемпіонки Європи Надії Чижової з Ленінграду. Вона першою з жінок штовхнула кулю за 20 метрів ще 1969 року, а перед виступом у Львові зуміла показати видатний результат – 21,03м. Чижова була у знаменитій спортивній формі і, мабуть, вирішила зробити собі подарунок на день народження (29 вересня). В одній із спроб її ядро пролетіло рекордну віддаль – 21 м 20 см . Судді довго заміряли відстань, не кожного ж дня у Львові трапляються світові досягнення, а потім оголосили – є новий рекорд світу.

Я був свідком цієї події і написав у репортажі до газети «Львовская правда», що у Львові вперше встановлено рекорд світу з легкої атлетики. Тоді ще я не знав, що рівно сорок років до того – 24 вересня 1933 року – на львівському стадіоні, що належав спортивному клубові «Погонь» (тепер – плац військової частини, розташованої навпроти ДПА на вулиці Стрийській) в бігу на 60 м рекордний результат показала ще одна олімпійська чемпіонка, але 1932 року в бігу на 100 м Станіслава Валасєвич.

Вона вигравала у жіночій легкій атлетиці все, що можна було тоді виграти: спринт і середні дистанції, стрибки і навіть метання. Одне слово – жінка-команда. Була громадянкою Польщі, хоча все життя прожила в США. Народилася в польському селі на Помор’ї 1911 року, але вже наступного року батьки поїхали за океан. Батько пішов до важкої праці на металургійному заводі у Клівленді, а мама виховувала трійко дітей. Мала Стася швидко захопилася спортом. Поруч із домом розкинувся парк, де були спортивні майданчики, тож дівчинка бігала і стрибала, займалася баскетболом і бейсболом. Польські ім’я та прізвище були досить важкими для американців, тож дівчинка стала відгукуватися на скорочений спосіб – Стелла Велш. Вона стала ще у школі найкращою спортсменкою, потім найшвидшою в Клівленді, і здобула право позмагатися за путівку на Олімпійські ігри 1928 року. Лише тоді з’ясувалося, що майбутня чемпіонка не має американського громадянства. На той час Валасєвич була членом польського «Сокола» і ніяк не хотіла ставати американкою.

1929 року вона приїхала на Батьківщину батьків, повигравала всі старти в бігу та стрибках, залишила по собі кільканадцять рекордів країни і повернулася за океан. Наступні кілька літ так і ділила рік – зимою стартувала в теплих штатах, а влітку – виступала в Польщі. 1930 року встановила свої перші світові рекорди в бігу на 60, 100 і 200 метрів. Відтак кожен її старт викликав сенсацію, бо міг бути рекордним! Вона здобула дві олімпійські нагороди: золоту – 1932 року в Лос-Анджелесі та срібну – 1936 року у Берліні у бігу на 100 м. Медалей могло бути й більше, але тоді у програмі ще не було ні бігу на 200 м, ні стрибка у довжину, де вона мала найкращі результати у світі.

Виступи Валасєвич у польських барвах дуже дратували американців, котрі, як могли, докучали чемпіонці. Кожного разу, повертаючись із Європи, вона змушена була шукати роботу.

24 серпня 1945 року у Клівленді вона пробігла сто метрів за 11,1 секунди, що зафіксували секундоміри всіх п’яти суддів – це був новий феноменальний світовий рекорд, але секретар змагань «забув» відправити протокол забігу до Федерації для затвердження. Через десять років, вже невиліковно хворий, той суддя зізнався Валасєвич у «спортивному злочині» і віддав їй той протокол, та літа минули.

Ім’я Валасєвич знову згадали у середині шістдесятих років, коли стали проводити для жінок так званий секс-тест для визначення їх приналежності до жіночого роду. Тоді було багато жінок, які розмовляли грубим голосом, голили вуса, не виходили заміж, але були першими у змаганнях серед жінок. Особливо багато їх було у радянському спорті – Олександра Чудіна, сестри Тамара та Ірина Прес, Тетяна Щелканова…Тоді й пригадали, що Валасєвич була жінкою-командою, перемагала у багатьох видах, ніколи не роздягалася у присутності інших спортсменок, користаючи, як чемпіонка і рекордсменка, з окремої роздягальні. Правда, вона вийшла заміж за боксера Гарі Ольсона ще у сорокові роки.

Життя відомої спортсменки закінчилося трагічно: у ніч на 5 грудня 1980 року під час озброєного нападу на крамницю в Клівленді вона потрапила під кулю грабіжника. Згідно з американським правом, яке стосується насильницької смерті, тіло загиблої відправили на автопсію. Під час огляду патологоанатом і встановив, що тіло Стелли Велш-Ольсон має ознаки жінки та чоловіка. Тобто вона таки була гермафродитом. Генетичні тести виявили в її організмі також Y-хромосому, яка притаманна чоловічій статі.