Львів: перше знайомство

Моє перше доросле знаймоство зі Львовом відбулося 1992 року, коли вступила на факультет журналістики. У той час Львів в моїй уяві був таким собі кримінальним центром світу. Чи то справді тоді був такий розгул злочинності, чи то на шпальти пост-радянських газет було модно вихлюпувати всю кримінальну хроніку, але здавалося, що основне населення Львова – це маніяки. І варто лише до сутінків затриматись на вулиці, - згвалтують, обкрадуть, заріжуть.. І от мало не на другий день мого життя у Львові разом з однокурсницями зібралась на концерт на стадіоні «Україна» Хто тоді виступав, вже не пам»ятаю. Але добре пам»ятаю дорогу додому. Концерт затягнувся до пізна і їхати мені треба було тролейбусом. І чомусь мені здалося, що вийти треба на зупинку раніше – менше буде йти до хати. На зупинці виходжу. І о жах! Я мало не посеред поля, довкола ні душі, та ще й темінь. Що робити? Треба йти вперед, за тролейбусними лініями - вони точно виведуть на зупинку. Іду хвилин п»ять. І раптом вулиця звужується, а попереду будинки і ніякої дороги: з переляку пішла за лініями освітлення , а не тролейбусними проводами. Страшно!!! Вже і маньяк з ножем близько….. І тут я бачу , як здалеку їде тролейбус. Повертає звісно не туди, куди зайшла я …

До зупинки добігла за рекордний час. А коли, щаслива, зайшла додому, відчула: страху перед Львовом більше нема. Пізніше зрозуміла: якщо боїшся, то жаху наганятиме усе, а коли до всього ставитися з любов»ю- то і її відчуватимеш її всюди. Тому любіть Львів - і він відповість взаємністю.