Микола та Олександр ображаються, коли ті, хто знає про їхнє захоплення, називають їх "чорними археологами". - Ми, звичайно, не юристи, може, погано розбираємося у термінології, але ні в кого нічого не крадемо, займаємося справою, яка нам подобається і приносить іноді непоганий дохід, - стверджують чоловіки. Те, що вони не юристи - точно. Обоє років двадцять тому закінчили Львівський політехнічний інститут, працювали хіміками в одному з місцевих НДІ -"поштових скриньках". Потім обвал економіки, безгрошів’я, безробіття...
Уявляєте ситуацію того часу : ми здорові і розумні чоловіки і не можемо забезпечити свої родини навіть шматком хліба. Вдома щодня через це стояв неймовірний крик... Як це не було кривдно для них, колишніх наукових співробітників, пробували підторговувати речами і взуттям на базарах, але бізнесмени виявилися вони ніякі і досить швидко "прогоріли". Хтось із знайомих порадив вирощувати гриби. Ідея сподобалася, адже грошей для цього потрібно не дуже багато, технологія була проста, а продукт у перспективі виходив досить вдалим. До того ж у Миколи для цієї нової справи була площа. Його родина жила у великій квартирі на першому поверсі старого будинку, розташованого в центральній частині міста. Глибоко під підлогою в них був величезний підвал, який ідеально підходив під грибну плантацію. Кілька днів вони очищали його від мотлоху, ремонтували, готували "виробничі площі".
Отут і трапилася невелика неприємність - у самому куті трішки обвалилася частина підлоги й стіни. Зазирнули туди, а там напівзасипаний вузький коридор, який іде вниз. Олександр, продершись крізь густе павутиння, заліз туди, із зусиллям пройшов із десяток метрів, поки промінь ліхтарика не освітив землю, що обвалилася, а там були якісь балки. Тоді вирішили, що випадково вийшли на старі каналізаційні ходи і не надали цьому значення. Вже повертаючись назад, Олександр знайшов у землі проржавілий середньовічний пістолет із цікавим гравіруванням. Підібрав його, швидше, автоматично, ніж із якоюсь метою. Вдома кинув до інструментів і забув...
Із грибами в них бізнес не вийшов - через рік гриби "зачахли".
- От після краху нашого підприємництва, сидимо вдвох на кухні і розмірковуємо, що ж робити далі, - розповідає Микола. - А перед цим із дружинами вкотре перелаялися - вдома ні копійки, навіть хліба немає за що купити. Прикидали, щоб такого непотрібного продати з майна, але це "непотрібне" треба було спочатку мати. І тут згадали про знайдений старий пістолет. Дістали з ящика, добре почистили і понесли на ринок. Сподівалися виручити за нього небагато грошей, щоб можна було купити пару пляшок пива і хоч щось поїсти додому. А на базарі відбулося неймовірне - підійшов якийсь чоловік, кілька хвилин покрутив у руках наш товар і сам запропонував за нього... 100 доларів. У нас від здивування щелепи відвисли: за цю мізерію - такі гроші!
Накупили додому кілька сумок всякої їжи, а здивованим дружинам розповідати нічого не стали. Не домовляючись, кинулися з ліхтариками в підвал, а з нього пролізли в той самий загадковий коридорчик. Обстежили все, але нічого більше не знайшли. Тоді й вирішили розкопувати цей невеликий тунель. Рили кілька тижнів. Благо не важко було: йшла пухка земля, та зовсім вільні від ґрунту порожнечі. Зрештою, вийшли на берег знаменитої ріки Полтва. До цього тільки й чули, що колись дуже давно Львів був портовим містом. Потім ріка перетворилася на брудний і смердючий потік води. І Полтва опинилася під землею...
Відтоді дослідження підземного Львова перетворилася для них на своєрідне хоббі. Щоб хоч якось орієнтуватися, почали вивчати старі карти і документи. Немає жодних згадок про підземні ходи, та вони "проскакували" в різних Історичних джерелах. На перехресті вулиць Богдана Хмельницького і Гайдамацької 1900 року дорожні робітники виявили один такий підземний хід заввишки і завширшки в півтора метра. Обстежити вдалося лише метрів 400. Вів він до Замкової гори і, швидше за все, у старі часи закінчувався у розташованому там князівському замку. Із часом хід засипали, а зверху проклали трамвайну колію. Під час земельних робіт у районі Підзамче 1912 року було знайдено ще один хід. Робітники пройшли кілька метрів, але далі виявився суцільний завал. У кінці XIX століття багато чуток було навколо ще одного виявленого будівельниками загадкового підземелля, наповненого кістками. Але тут усе виявилося простіше. За даними істориків 1762 року Львів оточили турки. Взяти швидко місто їм не вдалося, тому вони розпочали облогу. А щоб підірвати міські стіни, почали копати підземну галерею, щоб наприкінці неї вкласти потужний пороховий заряд. Страшна буря, що піднялася, і дощі перешкодили завершенню справи - стіни підземелля завалилися, поховавши під собою турецьких мінерів. На тверде переконання Олександра і Миколи, зберігають підземні таємниці і гори Калича і Вроновських, на яких споруджена величезна Цитадель. Судячи з досить великої кількості вентиляційних колодязів, тут теж має бути безліч ходів.
Під Львом є ціла система підземних ходів, тунелів, виходів, канализацій, - наполягають Микола й Олександр. - Останні настільки заплутані, що під час війни там вдало ховалися від фашистів десятки, а, може, й сотні євреїв. Особливо багато виходів на берегах підземної ріки Полтва. Деякі з них, наприклад, ведуть у костел Петра і Павла, ордена Єзуїтів. Кажуть, що в 50-х роках там у замурованих підвалах знайшли навіть камери катувань інквізиції. Звичайно, щось обстежити вдалося. Щоправда, як виявилося, досить небезпечної професії спелеології довелося вчитися швидко, з величезним ризиком для власного життя . Це на початку ми лізли в діри без попередньої підготовки і відповідного багажу. Але після того, як кілька разів завалило стелею, коли отримали низку переломів і у нас починалася дезорієнтація,коли ми більше доби блукань, вирушаємо тепер у похід у всеозброєнні. Беремо мотузки, саперні лопати, запас їжі, ліхтарі і свічки, карти, компас, аптечки, різні підпірки та невеликий домкрат, ломи, протигази - у деяких приміщеннях просто неможливо дихати. І - вперед! Деякі з ходів, тунелів ледве не в ідеальному стані, викладені цеглою або битим каменем. А от старі лази дуже вузькі і в них протиснутися можна лише з величезним зусиллям. Звичайно, щось обстежити нам вдалося. Можемо із упевненістю сказати, що чутки про те, що, нібито існує величезна кількість підземних ходів, сильно перебільшені. Основну масу підземель становлять покинуті підвали, а під церквами- келії монахів. Впевнені, що ніхто з жителів навіть не здогадується, що під підвалами їхніх будинків існують ще підвали, які залишилися від попередніх будинків. Ось через них ми і пробираємося. Неймовірно цікаві подорожі! Немов потрапляєш на кілька століть назад. Чого тільки тут не доводилося побачити: скрині з одягом і чудовим посудом XVII -XIX століть, унікальні книги, меблі, предмети побуту, навіть вина (!), яким пару століть, ну, й природно, різноманітний мотлох.
Потрапляли у якісь кабінети, коридорчики, кімнати і зали, із підлогами з бруківки і фресками на стінах. Щоправда, нічого сенсаційного в них не знаходили. От кажуть, що у підвалах старої аптеки-музею виявили кабінет середньовічного алхіміка. Нам у цьому плані, напевно, не пощастило. А в старих підземеллях траплялися шаблі, іноді пістолети, ядра й кулі, щити, розламані панцири. Найскладнішим було переходити з одного ходу підвалу в інший.
Добре, коли між підвалами є двері. А якщо немає? Тут ми користуємося відомим методом електричного зондування грунту. Так визначаємо подальший напрямок. Щоб вибратися іноді доводиться рити землю по кілька годин, часом, до кривавих мозолів. Найстрашніше, коли під час копання раптом із землі вивалюється кістяк або труна. У Середньовіччя було прийнято ховати людей біля церков. І тільки 1787 року за розпорядженням австрійської влади цвинтарі було перенесено, з міркувань санітарії, за межі міста. Але, незважаючи на це, роботу зробили не повністю. Тому куди не тикнеш лопатою, завжди потрапиш на людські кістки. Хочете, вірте, хочете, ні, але жодних скарбів ми не знаходили. Хоча монети і траплялися, які були цікавими для нумізматів. Наприклад, знаходили монети, які чеканили у Львові для Русі в часи Казимира Великого, Людовика Угорського тощо. Та й не ставили ми перед собою мету збагатитися у наших експедиціях. Хоча щось із знайденого і продавали. Примар теж бачити не доводилося, а от могильних грабіжників зустрічали. Зіштовхнулися якось в одному з розгалужених тунелів із трьома чоловіками з лопатами. Кілька хвилин постояли мовчки, розглядаючи один одного здалека, а потім розійшлися. На тому місці, звідки вони прийшли, знайшли кілька розкритих трун із зовсім зітлілими останками. Судячи з цього, у хлопців була стара карта поховань знатних, багатих міщан і купців. І живі вирішили поживиться за рахунок мертвих. От так ми й лазимо підземеллями от уже кілька років. І повірте - це дуже цікаво!..
