Людина складається з бажань. Ми постійно прагнемо чогось: грошей, популярності, холодного пива, любові... Любові! Так! Саме з цього треба було почати. Бажання кохати і бути коханим – основне бажання людини. Як не крути, а славнозвісний Зігмунд Фрейд мав рацію. Чоловік живе задля того, щоб подобатись жінкам, а жінки, щоб зваблювати чоловіків. Усі наші думки і дії крутяться навколо протилежної статі.
За вікнами вирує весна, а весною всі бажання загострюються. Ви більше не в змозі сидіти вдома. Лагідне сонце золотими пальцями схопило вас за вухо і тягне на вулицю.
Куди піти вісняним днем? Звичайно ж, - на пошуки кохання!
Як писав видатний поет, неперевершений співак любові, Сашко Гарматин:
Я пам’ятаю мить чудесну,
Переді мнов з’явилась ти,
Як швидкоплинная химера,
Як геній чистої краси!
Три по сто і Оперний
Звичайно, найпопулярнішим місцем для знайомств є центр. Точніше - три львівські стометрівки. Перша розташована посеред проспекту Шевченка. Колись тут росли старі тополі і під бордюрами збирались доріжки білої тополевої вати. Зараз проспект Шевченка не виглядає так романтично, як колись, - на місці величних тополь ростуть маленькі клени, які майже не дають тіні, але романтична аура місця продовжує притягувати закоханих. Сюди приходить і старше покоління – ті, хто пам’ятає, як колись виглядала алея, і молодь. Можливо, дійсно існує якась генетична пам’ять, яка тягне наших дітей на місця, дорогі нам самим?
Друга стометрівка – від пам’ятника Міцкевичу до пам’ятника Шевченка. Вона така ж як і багато років тому. Ось і незмінний музикант з трубою та акордеоном, який за кілька гривень зіграє і заспіває для вашої коханої „Гуцулко Ксеню”. Бачите двох дівчат, що сидять он на тій лавочці і стріляють очима по сторонах? Вони теж прийшли шукати свою любов. Старий музика з радістю заграє для них, а потім, змовницьким шепотом, під великим секретом, розповість дівчатам, що цю пісню замовили саме ви. Ви ще незнайомі, але вже у захваті одні від одних. Романтична атмосфера місця все зробила за вас. Киньте у мене каменем, якщо з такого знайомства не виросте велике почуття. Як казав все той же Сашко Гарматин: „З іскри розгориться полум’я!”
Третя стометрівка простягнулась від пам’ятника Шевченка до Оперного театру. Ви не уявляєте собі, скільки рандеву призначається під Оперним кожного дня!
- Дівчата, що сьогодні дають?
- Де дають?
- У Оперному?
- Дають? Там що, якась акція відбувається?
- Милі дівчата, у Оперному не роздають безкоштовних телефонних карток і не поять курячим бульйоном з кубиків. Зате там пропонують духовність. Купуй білет і бери стільки, скільки зможеш винести. Халява! Ходіть на стометрівку, присядемо на лавочку, он там, між старим шахістом та любителями преферансу, я вам все поясню! Ах, ви такі милі!
Я вас люблю, хоч шаленію!
Хоч це і соромно, й безглуздо!
У тіні Франка
Нижнім Університет імені Івана Франка почали називати після того, як Львівській Політехніці, що розташована на пагорбі вище парку, теж присвоїли ранг Університету. Навколо Нижнього Університету завжди людно. Студенти, абітурієнти, молоді викладачки та імпозантні професори. Ви обов’язково побачите обличчя, яке вас зацікавить. Проблем зі знайомством не виникне. Тут збираються люди, які позбулись радянських стереотипів і вже встигли надихатись фривольним повітрям Європи. Вони веселі і розкуті.
Ось якраз і компанія у широких джинсах, з пірсінгом та зачісками а-ля вибух на макаронній фабриці. Це „золота” молодь самовиражається!
- Хеллоу піплс, це університет? Я не львівський, приїхав з Донецька подивитись на колиску революції. Я вражений вашим містом! Покажіть мені універ, будь ласка.
От і все, вам подобається Львів, отже, ви подобаєтесь львів’янам. Далі все просто. Дивуйтесь, посміхайтесь – кохання у вас в кишені.
„На іконах”
Не подумайте, що ми кличемо вас до церкви. Ще не час. До храму ви підете, коли знайдете своє кохання. Поки ви ще у процесі, то ж ходіть до шинку. Молоді люди люблять пити пиво „на іконах”. Це літні столики, навпроти Львівської Галереї Мистецтв, що на вулиці Стефаника. У сховищах галереї зберігаються безцінні полотна авторів зі всього світу. Колись зберігали і старовинні ікони. Звідси і назва столиків – „На іконах”.
Донедавна це було одне з небагатьох місць у Львові, де можна „посидіти”, витративши невеликі гроші. Зараз столиків ще немає, але кіоски „на іконах” працюють цілодобово. До того ж тут поряд є лавочки які цілком замінять вам стіл.
Якщо ви шукаєте хлопця – не зволікайте, мерщій на „Ікони” - там завжди весело. До вас обов’язково підсядуть і спробують познайомитись. Якщо ви чоловік – ще простіше! Дивіться, як це робиться...
- Дівчата, добрий день. Я щойно купу грошей на ігрових автоматах виграв, а поділитись радістю нема з ким. Можна я вас бренді-колою пригощу?
Чому затих веселий галас?
Кричіть чимдуш хмільні приспіви!
Нехай живуть ніжнії діви,
Й юні жінки, що нас любили!!!
Сан-Педро
Доки ми з вами „швендяли” містом, настав вечір. Машин на дорогах поменшало. Вулиці Львова потонули у прохолодному коктейлі з темряви. Куди ж тепер спрямувати свої стопи? Ціни у нічних клубах кусаються, та і без відповідного одягу до клубу вас можуть не впустити. Є одне місце, де відносно недорого і не виставляють особливих вимог до вашого гардеробу. Колись на цьому місці був такий собі генделик „Зелений кут”, а зараз це караоке-бар та нічна дискотека „Сан-Ремо”. Через особливий колорит цього місця мешканці району називають клуб на мексиканський манер - „Сан-Педро”. Тут ви можете поспівати, потанцювати, покурити кальян. Ви бачили фільм Квентіна Тарантіно „Від заходу до сходу”? Атмосфера „Сан-Педро” чимось нагадує атмосферу, що панувала у барі з цього фільму. Щоправда, межі дозволеного у „Сан-Ремо” не переходять. Відіграє роль близькість Личаківського райвідділу, що розташований на сусідній вулиці.
Ніч застала вас на самоті? То що ж ви стоїте? Швидше до „Сан-Педро”! Єдине, про що ми вважаємо за потрібне вам розповісти – нічний клуб обладнаний камерами. Тож, якщо ви все ж знайдете свою любов, майте стримання, - за вами стежать!
Піднесем келішки, зведемо їх разом!
Нехай живе муза, нехай живе розум!
Цирк за двадцять доларів
Все, досить, ми змучились. Вас всіх перезнайомили, а самі, як завжди, залишились ні з чим. Не залишається нічого кращого, як повертатись додому.
На вулиці Городоцькій темно і тихо. Прямуючи від центру вгору до цирку ми помічаємо, що не самі на вулиці. На трамвайній зупинці стоять дві гарні дівчини у міні-спідницях. Цікаво, чого вони чекають, адже у третій ночі міський транспорт не ходить. „Напевне, вийшли свіжим повітрям подихати”, - спадає нам на думку.
- Дівчата, повітрям дихаєте?
- Дихаємо.
- Можна, і ми з вами?
- Можна. 20 доларів.
- Що - двадцять доларів, здивовано перепитуємо ми?
- Наше свіже повітря. Година для одного – двадцятка. Ми, солоденький, знаєш як професійно дихаємо? Ніч коштує дорожче.
От вам і романтичний вечір. Замовкніть музи. У цій пропозиції немає жодної романтики. Повії працюють на Городоцькій ще з кайзерівських часів. Година - 20 баксів, ніч - від 50 до 100, як домовишся. Ми вам тут вірші читаємо, а проза життя диктує свої умови.
Перекладали А.С. Пушкіна на галицьку автори статті.
