Що означає Львів для України, для Європи і для вас особисто?

Орина ЛАЗАРУК , член Спілки журналістів:

— Львів — це неповторна атмосфера і привітні люди. Це місто, яке розвивається, не спить, за яке не соромно перед жодними гостями і самим собою. Зберігаючи свої традиції та історію, воно живе сучасним динамічним життям. Львів заслуговує на більше, ніж має. Якби одним окремо взятим містом України можна було йти в Європу, то це був би Львів. Значною мірою завдяки активному мистецькому життю. От хоча б нещодавній форум книговидавців, його організатори чимало зробили для того, аби показати — українська книга не просто існує, вона цікава, сучасна, зроблена відповідно до найновіших вимог, задовольняє будь-які уподобання. З містом Лева пов’язане життя нашої родини, яка стала його частиною. Сьогодні у Львові живе мій брат Андрій Кучерепа, керівник відомого ансамблю «Ватра». Він продовжує почату з Ігорем Білозіром справу пропаганди української пісні. Чимало збудовано у Львові під керівництвом мого дядька Михайла Кучерепи, у свій час начальника будівельного управління. На жаль, його вже немає серед нас, але його дружина й досі працює медсестрою у Львівському аеропорту. Вона саме чергувала під час Скнилівської трагедії і першою викликала машини «швидкої». Особливе значення має Львів і для мене особисто. На Львівщині я народилась, тут живе моя мама. Незабутні роки навчання на факультеті журналістики визначили майбутнє, а романтичні стосунки, які виникли в студентські роки, не тільки змінили моє прізвище з Кучерепа на Лазарук (чоловік Мирослав — відомий письменник, журналіст), а й стали основою сімейного й творчого життя. Потрапити на факультет було не просто, але той, хто пройшов школу львівської журналістики, не посоромив професії, а Чернівцям вона дала чимало яскравих творчих особистостей, фахівців-журналістів. Адже цій професії треба навчатися, не достатньо мати певні здібності, як вважають деякі молоді люди, а наші викладачі мали високий фаховий рівень. Пригадуються зустрічі в клубі творчої молоді — цікаві, неординарні особистості, погляди думки. Загалом Львів — інтелектуальне місто, де завжди хочеться прагнути більшого.

Ігор ЧЕХОВСЬКИЙ , журналіст, автор книг з історії культури, доцент Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича:

— Львів від княжої доби і до приходу совєтів просто неможливо сприймати поза загальноєвропейським історичним і культурним контекстом. Візьмемо до прикладу XVIII ст., коли місто після певного періоду занепаду і руїни відновило статус культурного осередку, в якому чільне місце посідала західноєвропейська традиція. Піднесення містобудівництва і розвиток мистецького життя Львова здійснювалися під знаком епохи пізнього бароко — суто європейського культурного явища. У 30—40-х роках XVIII ст. у Львові відбувається формування цікавого мистецького середовища, зокрема, завдяки приїзду сюди на запрошення меценатів або з власної ініціативи зодчих-італійців. І такий вектор культурних орієнтирів був не випадковим. Адже італійці диктували моду в тогочасній архітектурі всієї Центральної та Західної Європи, що дозволяє розглядати пам’ятки цієї доби у загальноєвропейському культурному контексті. І такі європейські дотичні можна провести практично по кожному періоду багатовікової історії старого Львова. Львів посідає особливе місце в українській історії. Це одне з небагатьох великих міст на теренах України, де протягом значного історичного періоду існувала українська урбаністична культурна традиція. Теперішні городяни міста Лева, як і жителі більшості інших українських міст, є здебільшого вихідцями з села. Але завдяки існуванню отієї національної традиції, яку вони успадкували, їм вдається більш- менш безболісно й органічно адаптуватися до міського середовища й, власне, стати повноцінними городянами вже в першому поколінні. Тому Львів за духом є українське місто, як жодне інше. У Києві цього, на жаль, не відчуваєш. Теперішнім киянам перепала у спадок здебільшого русифікована совдепівська культура, яку рафінована публіка намагається витіснити старою дорадянською традицією. Але вона теж є переважно російська. Причому українському компоненту їй відводилась принизлива роль Шельменка-денщика. Через це кияни у першому поколінні неймовірно комплексують. Тому в столиці Української держави бути українцем, не відчуваючи при цьому жодного дискомфорту, насправді значно важче, ніж у зорієнтованому на західні культурні цінності Львові. Львів для мене — це передусім місто, де все ще можна замовити справжню каву, приготовану по-турецьки. Таку традицію приготування цього напою для гурманів нині втрачають навіть такі кавомани з багатовіковим стажем, як араби: у їхніх кав’ярнях традиційні «турки» з гарячим піском переважно витіснені експресавтоматами. Кава, звісно, це лише культурний символ. Бо йдеться насправді про щось більше. У Львові я насолоджуюся так само, як і правдивою кавою, прилученням до культури без прикладки ерзац. У цьому місті відчувається справжній стиль, елегантний і витончений, західний і водночас орієнтальний. Стиль, якого бракує в нашому політичному, культурному й загалом суспільному житті. Зустріч зі Львовом дає мені нагоду на якийсь час абстрагуватися від усвідомлення нашої дійсності. Тож уже хоча б за це місто Лева заслуговує на любов.

Ростислав БАЛЕМА , член Національної спілки письменників України (м. Хмельницький):

— Сучасний світ не можна уявити без цивілізованої Європи, Європу — без цивілізованої України, а Україну — без Львова. І не тому, що маємо новітні декларації про якнайліпші інтеграції і т. п. Просто так історично склалося... Так історично склалося, що Львів розвивався, завше відчуваючи на собі потужні впливи європейського Заходу. Погляньте на його дивовижну архітектуру. Хіба це не надбання Європи? Згадайте, яких титанів думки зродив він. Хіба Франко не є генієм світовим?.. Та попри вікові впливи ззовні, Львів був і залишається найбільш українським містом України. Україна жила тут усякчас — за всіх царів і генсеків, за будь-яких заборон і переслідувань. Це був своєрідний острів Свободи, який нині, у незалежній державі, можемо символічно величати столицею Українськості. Той, хто хоч раз бував у Львові, підтвердить, яке то приємне, аж наче тріумфальне відчуття — йти старезною бруківкою серед справжніх архітектурних шедеврів, поміж людських шляхетності й приязні і розуміти, що ти не в Празі, Відні чи Кракові, ти — в українському місті. Збігають роки від тоді, як закінчилося моє студіювання на факультеті журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка. Але це відчуття гордості за Львів і за те, що мав честь пізнати те величне місто, не покидає мене ніколи...

Ганна ОРЛИК , професійна модель, (м. Вінниця):

— Львів для України — це міст у Європу, а для Європи — міст в Україну. Все, європейське, що приходить і поширюється у нашій країні, зароджується у Львові. Це місто найбільшого скупчення європейськості як у культурному, так і в соціальному аспекті. Способі життя і мислення. Це стиль і колорит Європи, адаптований під Україну в українському Львові. Навіть не в столиці, а саме у Львові серце України європейської, як оновленної після Союзу, незалежної країни. А для мене особисто Львів — це спогади і незабутні враження від прогулянок його вуличками. Ну і, звичайно, кава. Без неї Львів не був би Львовом.

Петро ВОЛЬВАЧ , академік УАЕН, голова Всекримського наукового товариства Шевченка.

— У мене зі Львовом багато пов’язано в житті. Ще з часів аспірантури, яку я проходив в Петербурзі, а також і буваючи в Москві, після закінчення навчань я обов’язково їхав до Львова, щоб зарядитись рідним духом українства. Це духовна Мекка українців. Ошатність вулиць і чистота площ, древня архітектура, поштивість і ввічливість людей, культура обслуговування в кав’ярнях — все було незвичним не тільки для заштатних міст України, але й для Москви та для столиць республік, які входили до СРСР. І це вражало. Вже тоді було зрозуміло, що причина цього явища — близькість до Європи та більш європейський досвід життя, ніж де не будь інде. Але й тепер я тісно зв’язаний зі Львовом через те, що там перебуває центральне правління Наукового товариства Шевченка, і два рази в рік я iз задоволенням буваю у Львові. Розмови з людьми Львова дають нові ідеї та нові думки, надихають працювати на благо України. Правда, в останні роки Львів виглядає не так ошатно, як колись, мені здається, що він став більш втомленим. Зрозуміло, що місто потребує більшого догляду. Наприклад, мені здалося, що фарби на будинках дуже сумні, треба веселіші. Правда, як регіон патріотичний, Львів все таки обмежували коштами в Радянському Союзі. Однак він завжди залишався духовним центром українства. Власне, Львів в Україні — це і є сама Європа, це древній центр європейської культури. Я знаю, що Львів готується зустріти 750 річчя, і думаю, щольвів’яни гідно зустрінуть цей ювілей.

Андрій ІВАНЕЦЬ , редактор газети «Кримська бджола»:

— В Криму часто формують негативний імідж Львова та львів’ян, «западенців» загалом, як вони кажуть. І це є частина антиукраїнської інформаційної війни, яку ведуть проросійські організації чи навіть спеціальні інформаційні структури сусідньої країни. Я мав змогу переконатися, що Львів, може, найбільш європейське місто з усіх центрів України. Це власне — центр європейської культури в Україні. І хоч, звичайно, величезну роль в українстві відіграє і Київ та деякі інші міста, однак Львів, хоч і не перше, однак не і друге місто в Україні за європейською культурою. І я б радив кримчанам, які хочуть знати правду просто частіше бувати у Львові та більше спілкуватися з львів’янами. Наприклад, кримчан лякають тим, що у Львові, буцімто. Якщо заговориш російською мовою, то тебе осудять. Бо це в Криму така традиція. Заговори на вулиці українською мовою, і почуєш у відповідь російську матірну лайку. У Львові ж тобі ґречно відповідають тією мовою, якою ти заговорив: російською — то російською, польською — то польською. Уже в цьому виявляється більша цивілізованість Західної України загалом. Тому для Європи Львів — це цілком природне місто цілком світової культури. Природно, що саме Львів є центром національно-політичного життя українців. І я думаю, що роль і значення Львова у нашій державі слід поширювати. Треба, щоб жителі сходу та півдня України частіше бували у Львові — тоді вони краще будуть розуміти всю Україну…

Борис МОСКАЛЮК , заслужений журналіст України, старший викладач кафедри журналістики Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля, (м. Луганськ):

— Вважаю Львів візитівкою центру Європи та другою столицею країни з моменту отримання Україною незалежності. Так склалося історично, що в цьому місті завжди був значний інтелектуальний, культурний і мовний потенціал. Не лише я так гадаю, висловлю цілком обґрунтовану думку багатьох співвітчизників: Львів — це перлина серед міст нашої Батьківщини. Хто одного разу побував тут, ніколи не забуде особливої гостинності львів’ян, їхнього вільнодумства і шанобливого ставлення до вашого погляду, навіть якщо він відрізняється від їхнього світогляду. Впевнений, що цей дух свободи у них — із народження, тому й на виборах міського голови вони голосують не за ту чи іншу політичну силу, а за людину справи, яка спроможна налагодити ефективну роботу міського господарства з користю для всіх мешканців. Мабуть, серед мешканців Львова набагато більше тих, хто довіряє владі загалом і вважає механізми її існування більш прозорими, ніж деінде в Україні. Добре було б виробити такі традиції в усіх мешканців нашої країни, тоді й система місцевого самоврядування стала б набагато ефективнішою. Потрібно всім нам, особливо на Сході, ретельно вивчати й переносити на власний ґрунт львівський досвід діалогу громадських організацій і муніципальної влади з проблем грамотного управління ресурсами територіальної громади і наповнення міської скарбниці. Зрозуміло, що Львів має достатній досвід із втілення в життя принципів Європейської хартії вільних міст, але всім сьогодні необхідно навчитися вирішувати проблеми наших населених пунктів. Якщо торкнутися політичного аспекту, то в другій столиці зріє безліч цікавих ідей з поліпшення якості державної влади. Такі автори не лише відстоюють доцільність їх найшвидшого втілення в життя в масштабах країни, але й намагаються закріпити їх у законодавстві. Цікаві для українського суспільства й ініціативи львів’ян з проведення різних самітів і міжнародних конференцій у рамках інтеграції України в світову спільноту. У європейському масштабі Львів завжди на рівних суперничав із могутністю культурних центрів — польським Любліном і словацькою Братіславою. Іван Франко на рівних конкурував з відомими діячами літератури тієї пори, створюючи повноцінні шедеври не лише українською мовою, але й польською та німецькою. Дуже багато корисного взяли європейці від львівських майстрів, прикладом цього може служити спадщина Адама Міцкевича. Не можна не згадати й витвору Мазоха, котрий був суперпопулярним серед сучасників. Львівські університети досі залишаються в числі кращих вітчизняних ВНЗ, тут завжди дотримуються найвищого рівня викладання навчальних дисциплін. Сюди прагнуть потрапити навіть із сусідньої Польщі: бути львівським студентом сьогодні — престижно! Признаюся, що львівське пиво мені більше імпонує, ніж всі інші марки цього напою. Приємно бувати на традиційних книжкових ярмарках: пишаєшся Львовом, коли він задає тон усій книговидавничій галузі України, будучи гідним продовжувачем традицій свого знаменитого земляка — першодрукаря Івана Федорова. Наша кафедра із задоволенням співпрацює з колегами з Академії книгодрукування, луганські студенти охоче беруть участь у студентських наукових конференціях. Минулого року моя вихованка Світлана Коробченко стала переможницею однієї з них, подавши на суд компетентного журі роботу з проблем редакторського аналізу. Часто буваючи у Львові, ніколи не зустрічав серед місцевих мешканців хоча б натяку на так званий навіжений націоналізм, яким лякають жителів Східної України під час виборчих кампаній. Усе це — засоби з арсеналу «замовлених» політтехнологів. Свого часу я декілька років поспіль був співголовуючим від цієї частини країни в громадській організації «Рада редакторів», де ми завше знаходили консенсус зі своїм колегою з популярної газети «Високий замок». Немає ніяких проблем між мешканцями Сходу й Заходу України, є небажання політиків поліпшувати наше з вами життя…

Ілля КОНОНОВ , доктор соціологічних наук, завідувач кафедри філософії та соціології Луганського національного педагогічного університету іменi Т. Шевченка:

— Львів — це один із дуже значущих культурних центрів нашої країни, що структурує соціальний простір і продукує важливі культурні інновації. Такі ознаки притаманні насамперед столицям, але парадигма існування Львова якраз і полягає в тому, що місто протягом останніх півтора століття прагне набути подібних рис. Культурний центр Західної України, насамперед Галичини, не можна розуміти без співвідношення з аналогічними центрами Сходу країни — Донецьком, Харковом і Луганськом. Часто культурні, мовні та суспільні інновації Львова орієнтують українців по-різному, але і ця ситуація створює передумови для діалогу між жителями єдиної держави. Такі чинники через протиріччя внутрішнього розвитку різних регіонів України сприяють встановленню злагоди між елітами загалом. Однак у кризові періоди зіткнення культурних засад населення Сходу та Заходу можуть спричиняти певні конфлікти та загострювати соціальні засади суспільства. Але цей аспект неістотний для пересічного обивателя, на ньому отримують дивіденди нечисті політики, представляючи відмінність культур як причину всіх бід нації. Полярність Львова все-таки повинна виявлятися в іншому: ця територія України історично ближча до Європи, тому ментальність львів’ян повинна стати мостом у цивілізований європейський простір для всіх без винятку українців. Адже він уже адаптований до такого життя і здатен дати грамотну пораду іншим громадянам країни — як нам упорядити власне життя у своїй країні. На мою думку, саме Львів повинен перебувати на чолі процесу розвитку внутрішнього діалогу між представниками політичної, економічної та культурної еліти України на благо всіх її громадян. Доводиться констатувати, що й сама Європа ще не до кінця сформувала свою ідентичність, але ясно, що Львів болісно значущий для поляків і австрійців. Його культурний код назавжди залишиться в історичній пам’яті цих народів, даючись взнаки у своїх національних культурах. Уродженець Львова Станіслав Лем, безсумнівно, власною творчістю залишив незгладимий слід не лише для поляків, але і для світової літератури загалом. Львівську тему зачіпав і французький класик Жюль Верн, який свої враження від відвідин краю оповів для нащадків у доволі захопливому творі «Замок у Карпатах». Особисто для мене Львів пов’язаний із найприємнішими спогадами. Це і центр формування сучасних відповідей на виклики часу і цілісних поглядів на актуальні проблеми розвитку нашої державності. І місце зосередження компетентних вчених, із якими завжди приємно вступати в діалог і вести дискусії у різних напрямах. У львівських університетах знаходяться безліч наукових шкіл, зокрема і в галузі вітчизняної соціології. Оригінальні думки львівських колег часто відрізняються від уявлень і думок, якими оперують на Сході. Завжди завзято цікавлюся позицією й останніми пошуками провідних фахівців, що незримо позначається на моєму духовному просторі як вченого, так і викладача. Упевнений, що частинка львівського духу неодмінно переходить в уми моїх студентів, майбутніх педагогів, налагоджуючи незримий, але конструктивний діалог Львова та Луганська.

Дмитро ТКАЧЕНКО , політолог (м. Донецьк):

— На мій погляд, говорити про Львів треба однозначно у контексті всієї України. Львів завжди називали одним із найбільших культурних центрів нашої країни, він був своєрідною альтернативою іншим регіонам країни. І недаремно саме Львів здавна називали Українським П’ємонтом. Із цього міста вийшли багато сучасних представників української та світової культурної еліти — «Плач Єремії», «Океан Ельзи», театр іменi Леся Курбаса, Юрій Башмет, Богдан Ступка та багато інших. І мені здається, що Україну можна умовно уявити без якогось міста, регіону, але її не можна уявити без Львова — це все одно, що уявляти Україну без Києва, тобто без столиці. Донецьк і Львів — це два різні ментальні полюси України. І якщо індустріальний Схід представляє прагматичну ментальність, то Захід, і Львів зокрема, — більш романтичну. По суті, період романтизму у Львові залишив дуже глибокий слід — ідеали української незалежності тут завжди мали величезну підтримку: ЗУНР (Західноукраїнська Народна Республіка) з 1918 року, проголошення української незалежності в 1941 році, зародження Руху, діяльність В’ячеслава Чорновола... А що стосується Львова у загальноєвропейському контексті... Я вважаю Львів особливим центром, містом, яке вводить Україну в західноєвропейський контекст. Недаремно за 750 років своєї історії Львів був переважно територією інших держав — Польщі, Австро-Угорщини. І тому в жителях цього міста історично склалася інша ментальність, більш близька європейцям, ніж, скажімо, ментальність жителів Донецька. Що стосується Львова у моєму житті... Моїм першим коханням була львів’янка. Тож Львів для мене справді дуже романтичний.

Олена НЕРОВНА , викладач середньої школи №20, (м. Харків):

— Відповідаючи на запитання, що означає Львів для мене особисто, хочеться насамперед сказати, що це дуже красиве, старовинне місто, донезмоги насичене культурою й архітектурними шедеврами. Напевно, така асоціація — в більшості українців. Однак при всій красі міста та його європейській значущості не можна не визнати, що Львів дуже бідне місто, жителi якого постійно сподіваються на краще життя, на повернення в Європу, звiдки їхнє місто колись вирвали. Місто, яке багате на прекрасну архітектуру, що приваблює кіношників з усіх кінців світу, багате й на найталановитіших людей, але вимушене животіти в жахливих комунальних проблемах, коли бракує елементарного, та вічно клянчити матеріальну допомогу в держави. Державні мужі України люблять хизуватися Львовом, розказувати, яке це унікальне місто, але грошові подачки кидають лише тоді, коли припече, як тепер — до ювілею. Місто можна було підняти з розряду ледве живих перлин України, зробити його справжньою культурною, туристичною Меккою, але задля цього на нього мав би пролитися золотий дощ. Але цього немає і ще довго не буде, тому туристи, які чекають побачити одне зі світових чудес архітектури, зі здивуванням і досадою помічають усі недоліки відсутності таких елементарних матеріальних благ, як вуличне освітлення, налагоджене водопостачання та багато іншого. Але місто розвивається, відроджується, як Фенікс із попелу: реконструюються старовинні будівлі (переважно за рахунок банків і магазинів, які в них розташовуються), відкриваються кафе у стилi австрійського Львова — колишньої адміністративної та культурної столиці Галіції. На окрему увагу заслуговує львівський книжковий ярмарок, який багато людей за правом вважають кращим за київський. Зараз на ньому виставляють свою продукцію міжнародні видавництва Польщі та Німеччини. Львів — місто, орієнтоване суто на Захід. Та й як можна інакше, адже всього якихось 70 км відділяють його від формального кордону Європи, яка забула про своє місто. Львiв не схожий на жодне з міст України і має стати мостом між Європою й Україною.

Олена ЧЕПЕЛЮК , викладач Херсонського національного технічного університету, доцент кафедри «Технологія та дизайн тканини»:

— Для України — це культурний центр, осереддя української культури, «наш Петербург» із віковими традиціями. Для Європи — місто з низки гідних. Особисто в мене Львів асоціюється з таким рядом слів: «дощ, важка сумка, вокзал, прекрасна компанія людини, закоханої в своє місто, відчуття затишку, тихе захоплення». Кращих кав’ярень, ніж у Львові (а я була в різних українських містах), я не бачила нiде. Я дуже люблю це місто.

Дементій БІЛИЙ , голова Херсонської обласної організації «Комітет виборців України»:

— Для Європи це одне з найстаріших міст, невід’ємна частина європейської культури та сполучна ланка між Україною та Європою. Для України. Насамперед, один з оплотів Духу України, центр української ментальності та центр української філософії, мешканцi якого готові для України на дуже багато чого, якщо не на все. Тому я ще назвав би це місто Надією України. Особисто для мене це місто моєї армійської юності. А також до цього я був у Львові кілька разів у ранньому дитинстві, в підлітковому віці і, як уже казав, два роки тут служив. У Львові мені подобаються вулиці, проспекти, церкви, театри і, звісна річ, самі люди. Львів — центр книжкової культури. Я, як будь- який інтелігент, не маю великих фінансових можливостей роз’їжджати по містах і селах, куди мені заманеться, але от до Львова на один із форумів книговидавців просто мрію потрапити найближчим часом.

Андрій ШКІЛЬ , народний депутат України (БЮТ):

— Я вважаю, що для світу Львів — це унікальна історична перлина, де на одному квадратному метрі зосереджено найбільше історичних пам’яток. Для України це, насамперед, місто, в межах якого містяться 50% архітектурних пам’яток, які ми маємо оберігати. Однак, на превеликий жаль держава Україна послідовно знищує це місто, нiби Львів неважливий. Для мене особисто Львів — це моє рідне місто, яке я люблю і яким дуже пишаюся. Навіть зараз, живучи у Києві я ні на хвилинку не перестаю бути львів’янином.

Тарас ЧОРНОВІЛ , народний депутат Украини, Партія регіонів:

— Це невідкрита скарбниця, в якій зосереджено цілий ряд явищ і культових постатей, починаючи із письменників, діячів культури, закінчуючи унікальним кулінарним мистецтвом. Я вважаю, що нині світ недооцінює важливість Львова. І тому, я думаю, що це відкриття для світу, втім як і для Європи, ще попереду. Як не дивно, для України Львів так само як і для світу, ще непізнаний скарб, невичерпаний потенціал. Це психологічні ворота в Європу, до якої ми так прагнемо. А ось що стосується мене особисто, то це болісне питання. З одного боку, Львів — це місто в якому я народився і виріс: це затишок, неймовірна, унікальна атмосфера. Для мене це місто — все. Однак з іншого боку, коли дивишся на, перепрошую, обпльовані тротуари виникає відчуття болю. А ще досить «гарне» ставлення чиновників до Львова теж, м’яко кажучи, дивує. Зрештою, складається таке враження, що у якійсь мірі місто розминулося зі своїми мешканцями. На жаль, мушу визнати, що гіркота і біль за Львів останнім часом відчувається дедалі більше, ніж радість.

Олена МЕЩЕРЯКОВА , курсантка Харківського національного університету внутрішніх справ:

— Львів — це західна перлина України, її культурний і духовний центр, один із осередків культури в Європі. А ще — це сусіднє для мене місто, бо я народилася в Луцьку. Багато його імен — Львів, місто Лева — говорять самі за себе. Тут присутній унікальний дух романтики і неповторне відчуття старовини, особливо у його численних кав’ярнях та древніх кам’яницях. На сьогодні Львів — це друге після Києва, справжнє європейське місто в Україні . Це проявляється i в численних інвестиціях з-за кордону, а також у тому, що Львів — справжня Мекка для туристів із різних країн Європи.

Петро БАБ’ЯК , заступник голови міської організації НРУ, депутат Жовтневої районної ради (м. Полтава):

— По-перше, Львів для мене зараз важливий, бо я туди їду. Це великий європейський центр, ворота для України в Європу і навпаки. Особливо яскраво така його роль була виражена у більш давні часи, починаючи ще з періоду Галицько-Волинського князівства. Ця його слава зберігається й дотепер, хоча і виражена в меншій мірі. А тоді ж Львів здобув славу культурного центру, міста, де найкраще збереглися українські та давньоукраїнські традиції. Його культурна цінність неперевершена i в ті часи, коли Україна була в занепаді, і зараз він є джерелом духовності для українців. Поряд з такими містами, як Рим та Відень, Львів є одним із провідних міст Європи за кількістю історичних та архітектурних пам’яток. Львів — це стик культур, це місто, яке багато в чому наскрізно визначало весь розвиток нашої української цивілізації.