Серпанок таємничості навколо вільних мулярів духу і світу — масонів — уже третє століття поспіль є тим вдячним ґрунтом, на якому густо і пишно ростуть хитромудрі інтриги, скандальні викриття, політичні спекуляції, судові, а часом і смертні вироки, детективні та містичні сюжети… Пересічний пострадянський обиватель переважно плутає масонів з окультистами, спіритистами, фашистами, сіоністами, сатаністами… Це цілком логічно, адже протягом панування радянської влади тема масонів була на цій території «табу», а їхня історія — доступна хіба у формі літературних натяків Жорж Санд і Льва Толстого.
Сьогодні людство традиційно продовжує поділятися на тих, хто прихильно ставиться до морально-етичних спроб масонів удосконалити себе, а через себе — світ (згадаймо класичну тезу одного з прабатьків української масонерії Григорія Сковороди: «Пізнай себе і ти пізнаєш світ!»), і на тих, хто ладен навішати на масонів усі існуючі гріхи, в першу чергу — звинувачення у всесвітній змові з метою узурпації влади над людством. А середньостатистичний обиватель просто боїться того, про що нічого не знає. І водночас йому страшенно кортить при нагоді зазирнути хоча б одним оком за лаштунки легенд та міфів і дізнатися, хто ж вони такі насправді — оті масони.
В історичній мозаїці стародавнього Львова є все, що завгодно, в тому числі й масонська тема. На фасадах та решітках у центрі міста можна побачити класичну символіку масонського братства: «Всевидяче око» в оточенні пуп’янків троянд, трикутник, молоток, циркуль… Львів’яни обов’язково звернуть на них увагу туристів, аякже: така атракція — міфічна історія найпотаємнішого з усіх таємних товариств світу — просто тут, у нас на очах, перетворюється на реальність. Дуже сумнівно, що в такий спосіб власники будинків декларували свою приналежність до масонства чи маркували місця зібрання лож: виносити символіку таємного товариства на фасад — то вже щось з арсеналу комедії абсурду. Частково такі масонські символи на будинках — данина архітектурній моді неоготичного стилю. Або просто банальна ознака будівельно-інженерної спеціалізації установи, як, наприклад, герб Політехнічного товариства на фасаді будинку по вулиці Дудаєва, 9, в пишному картуші якого і «зірка Давидова», утворена перетином циркуля і трикутника, і молоток, і вінок трояндовий… Але це не означає, що масони у Львові — міф, породжений бурхливою уявою шанувальників міста. Вони таки тут були — це історичний, перевірений і підтверджений факт.
Мода на масонство «доїхала» до галицької провінції з Європи в другій половині ХVІІІ століття. Так описують цю ситуацію автори «Кримінального світу старого Львова» Андрій Козицький і Степан Білостоцький: «Містика Нового часу з’явилася у Львові прибраною в масонські фартухи та вдекорованою таємною символікою вільномулярства. Як писав автор великого й детального нарису з історії галицького масонства Францішек Яворський, іронія долі полягала в тому, що ідеали масонства транспортувалися до Львова в ранцях цісарських офіцерів та торбинках урядових чиновників. Щось менш романтичне та немістичне важко собі й уявити. Як не дивно, сумний факт особистої пересічності носіїв таємних знань зовсім не впливав на їх популярність у середовищі інтелектуалів галицької столиці. Більшість тогочасної львівської сметанки сама з інтересом ганялася за всілякими таємницями».
Львівська ложа «Трьох Богинь», заснована 1747 року нащадком гугенотів французом Ф. Лонггампсом, була другою, після ложі у волинському Вишневці, масонською ложею в Україні. Функціонувала вона усього кілька місяців і самоліквідувалася на вимогу римо-католицької церкви, до священиків якої випадково, після раптової смерті хранителя печатки ложі Лероя, потрапили протоколи її засідань. Друга спроба Ф. Лонггампса виявилася більш вдалою: ложа «Трьох білих Орлів» діяла у Львові найдовше за решту місцевих вільномулярських осередків — 15 років (по 1782-й)!
Банкір і підприємець Ф. Лонггампс використовував масонські зв’язки в першу чергу для зміцнення своїх комерційних позицій на галицьких землях. А щоб ложа підпорядковувалася заступнику директора варшавської і краківської монетарні графу А. Мощинському — довіреній особі короля Речі Посполитої Станіслава Августа, то йому це вдалося.
За два роки після першого, 1772 року, розподілу Речі Посполитої, Лонггампса на посту Великого магістра ложі «Трьох білих Орлів» змінив поручик австрійської піхоти Мартін фон Клеменс, схиблений на кабалістиці і дешифруванні таємних знань, закодованих у Святому письмі. «Містик тривіального крою, може, навіть не шарлатан, а швидше голова, в якій все перекапустилося аж до крайньої межі маніяцтва й божевілля», — так характеризував бравого піхотинця один із «титанів» галицького масонства професор герменевтики Старого Завіту Львівського університету Іноцент Аврелій Феслер («Кримінальний світ старого Львова»).
Клеменс розвинув у Галичині бурхливу діяльність. Він заснував ложу «Трьох Штандартів» із вояків австрійського гарнізону, ложу «Йосифа до цісарського Орла», ложу «Золотого мистецтва» в Заліщиках, «До Надії» в Самборі, а також «Германа до чорної Черепахи» у Вєлічках поблизу Кракова.
Діяли у Львові й інші ложі: «Фенікс до круглого Столу», яка об’єднувала викладачів університету, «Досконалої Рівності», «Трьох Корон Галичини»… Траплялися і самозванці. Так, 1776 року французи абат Боудін і д’Арно створили у Львові розенкрейцерівську ложу «Трьох білих Троянд» і проголосили себе нащадками духовних орденів Середньовіччя та істинними масонами. Але незабаром з’ясувалося, що вони не мають жодних повноважень від віденського Товариства розенкрейцерів і тільки удають із себе адептів ордену «Троянди і хреста».
Наприкінці XVIII століття містичні масонські забави, якими полюбляли полоскотати свої випещені нерви польські аристократи, і система комерційних «масонських» протекцій відходять на другий план. Поляки чим далі, тим активніше починають використовувати ложі як осередки консолідації руху за відновлення єдності своєї держави. Тож австрійський уряд у відповідь розпочинає впровадження системи законодавчих обмежень «небезпечної» містики. Так, згідно з указом 1785 року, в кожному місті Австрійської імперії, крім столиці, могла існувати тільки одна (!) вільномулярська ложа. За якийсь час було заборонено контакти австрійських лож із закордонними колегами, потім — участь військових та державних службовців у будь-яких таємних товариствах. 1795 року імператор Франц І узагалі забороняє масонство на території імперії. Тож ХІХ століття для масонів — доба підпілля, коли їхній рух щільно переплітається з революційним.
Історик Аліса Васільєва, вчителька Львівської СШ №43, уже понад двадцять років досліджує історію масонів у Львові.
— Ще в університеті я захопилася цією темою, — пояснила вона. — Я залізла у львівські архіви, натрапила на цікаві документи й отак, папірець за папірцем, факт за фактом, почала відшукувати історію діяльності масонів у Львові. В архіві львівського Ставропігійського інституту я знайшла диплом на отримання магістерського градуса, датований 1777 роком. Ім’я власника, ясна річ, з причин конспірації затерте. Але з інших документів удалося з’ясувати деякі прізвища членів львівських масонських лож. У 1812 році в епіцентрі місцевого масонського руху опиняється родина князя Чарторийського. У нашому історичному архіві є лист з придворного управління Відня, де галицькому губернатору дають вказівки продовжувати стежити за дружиною князя, яка створила у Львові перший жіночий масонський клуб. Масоном був і секретар міського апеляційного суду радник Лукевич. Приналежність його до братства «вільних мулярів» установила поліція, яка обшукувала квартиру після смерті Лукевича. Масоном був і Льонгшампф де Бер’є — власник Кайзервальду, якому цей район завдячує своєю назвою «Льоншанівка». Його родина прослідковується у Львові до ХХ століття. Останній з роду Льоншанів, ректор Львівського університету до 1939 року, був розстріляний гітлерівцями разом із групою польської інтелігенції, а його сестра керувала до війни гімназією Св. Анни, збереглися підписані нею папери… Коли береш їх до рук, відчуваєш, як абстрактні події наповнюються пульсом життя реальних людей, як історія стає живою…
— Чи відомі місця у Львові, де збиралися масони?
— Таких даних практично немає. Хіба що у путівнику Орловіча від 1925 року згадується, що члени якоїсь із лож збиралися в палаці Замойських на початку вулиці Зеленої. Тепер на його місці — школа №6.
— Українці були масонами?
— Істориками нашої літератури доведено масонство Григорія Сковороди й Івана Котляревського. Першим же масоном-львів’янином вважається Іван Хвалибог. Відомо, що масонами були професор Микола Скородинський і директор греко-католицької семінарії Михайло Щавницький. Дехто вважає, що й Іван Франко теж не цурався масонерії, і його гімн революції «Каменярі» насправді є квінтесенцією бачення розвитку масонського руху. Саме слово «каменярі» — це прямий переклад терміну «масони», «муляри». «Голос зорі», який звучить у вірші, не що інакше, як воля абсолюту, образ гранітної скелі, а заклик «лупайте сю скалу» дуже чітко відповідає закликам масонів «гризти граніт науки», залізний ланцюг, який прикував автора до «тисяч таких же», — це клятва, що давалася під час ініціації. Щоправда, відомий львівський франкознавець Ярослав Грицак стверджує, що Іван Франко був противником закритих товариств, отже, жодним чином не міг належати до масонів. У роки національно-визвольних змагань у Львові розпочала свою роботу українська масонська ложа «Єдність». Грушевський, Петлюра, доля яких також пов’язана зі Львовом, теж були масонами.
У Львівському історичному музеї зберігається група цікавих пам’яток з масонською символікою. Головний хранитель музею Ольга Перелигіна розповіла, що «колекція масонських речей потрапила до збірки з колишніх польських музеїв міста, в основному з Національного музею імені Короля Яна ІІІ та Музею князів Любомирських. Музей же Яна ІІІ свого часу купив збірку масонських відзнак у львівського колекціонера Болеслава Віслоуха. Більшість відзнак виготовлені з латуні та срібла і прикрашені масонською символікою — трикутниками, циркулями, символом «Всевидячого ока»... Колись до цієї збірки належав і напрочуд вишуканий золотий брелок, переданий у 1964 році до київського Музею історичних коштовностей, де зберігається дотепер. Окрім відзнак, в Історичному музеї є масонська шпага, кубок зі скла з вигравіруваними масонськими символами, а у збірці тканин — масонські запони, стрічки і білі рукавички.
На виставці художнього срібла в Королівських залах музею колись експонувався перстень, голубий камінь якого інкрустований крихітними золотими зірочками. Відомо, що зображення зоряного нічного неба теж належить до традиційної масонської символіки — масонські ложі декорували свої інтер’єри спеціальними балдахінами, розшитими зірками. І хоча документально не доведено, масонський це перстень чи ні, але оці золоті зірочки по голубому каменю плюс накладки з крилатих черепів, теж улюблений символ масонів, свідчать, що він таки міг належати котромусь із членів львівських масонських лож. Поза символікою вражає майстерність ювеліра, який виготовив перстень. Адже діаметр каменя усього 10 міліметрів, але не виглядає так, що зірочкам (20 штук!) там затісно. Що ж до іншого персня, який зберігається у фондах, можна стверджувати, що він таки точно масонський, адже тут присутні і «Всевидяче око», і традиційний трикутник.
П і с л я м о в а
2001 року на Тернопільщині, в околицях містечка Мельниця-Подільська, місцеві хлопці випадково знайшли в лісі печеру. Вхід до неї закривали помащені глиною дверцята з якимись знаками, а всередині було… 28 людських черепів, акуратно розкладених по кам’яних лавках уздовж тунелю. На стінах підземної зали повидряпувані дивної форми хрести, один кінець яких розходиться у вигляді пташиної лапки, автограф у стилі шрифтів ХVIII століття «Korbecki» і дата — «1777».
Тобто, знову ж таки, друга половина ХVIII століття — пік моди на масонство! Від Мельниці-Подільської до Заліщиків, де в 1777-1778 (!) роках діяла дочірня від львівської ложі «Трьох білих Орлів» ложа «Золотого Мистецтва» — усього 30 кілометрів. А в гербовнику Адама Бонєцького знайшовся і Ян Корбецький, який «став підпоручиком артилерії… 1777 року». Чи пов’язані всі ці факти між собою, чи мають вони якийсь стосунок до історії львівських масонів, наразі суто царина гіпотез. Єдине, у чому можна бути впевненим, так це в тому, що в історії масонів на наших теренах ще дуже багато невідомих сторінок. Як, зрештою, і недосліджених печер у Галичині…
 |
 |
 |
 |
 |
 |
