Прочитано на saga.ua
Це місто немов обплутане павутинням історії, співом флейти і терпким запахом кави. Воно немислиме без кав'ярень або каварень, як казали раніше. Без їхнього затишку та того особливого відчуття, що тут зупиняється час. Непомітно й тихо він присідає в куточку, аби відпочити за філіжанкою кави по-львівськи.
Починаючи з турецького кавника
Перші згадки про каву в Україні датуються 1672 роком — саме тоді у Кам'янці-Подільському турки заснували першу каварню. Львів по-справжньому розсмакував цей напій у XVIII столітті. До міста кава потрапляла не лише зі Сходу (зокрема, з Туреччини), але й із Заходу, з Відня, де галичанин Юрій Кульчицький 1683 року відкрив каварню «Під синьою фляжкою». Згодом заклад відомого галичанина творив моду на каву у цілій Європі. Замість вивіски тут був почеплений турецький кавник, який згодом став знаком усіх каварників. А віденський скульптор Емануїл Пендель увіковічнив Юрія Кульчицького пам'ятником у столиці Австрії.
У XIX столітті Львів немов очманів від кави. Її пили всі: спросоння і натще, вдома і під час гостювання, до їжі і після. Вважалося, що біла кава — з молоком та цукром — напій символічний, а чорну вживали хіба за пиятикою. По-особливому ставилося до кави жіноцтво. Траплялося, що деякі пані брали її із собою до церкви, аби випити після причастя.
Та при всьому цьому в місті не було каварень!
Цукерні
Спершу традиції кавування у Львові творились у цукернях. В цих кондитерських до кави пропонували випечені тут же свіжі тістечка. До речі, перші пекарі у Львові з'явились ще в середньовіччі і мали вони навіть своє фахове свято — день Святого Антонія (13 червня). А першу справжню цукерню у місті Лева створив 1803 року швейцарець Домінік Андреолі. Проіснувала вона аж 80 років.
У середині XIX століття цукерень побільшало. Місцева еліта, себто художники, письменники, журналісти, любила проводити час у цукернях Костецького та Ротляндера. На місці закладу останнього у 1893 році збудували «Гранд-отель».
Цукерня Александера Бенецького відрізнялася вершковим та фруктовим морозивом, яке подавали у хрустких трубочках. Це було рідкістю на той час.
Улюбленим місцем дітей була цукерня Людвіка Залевського (нині тут розташована фірмова крамниця «Світоч»). Про дивовижу цього закладу згадував відомий польський письменник-фантаст Станіслав Лем: «Здавалося, що Залевський потрафить цілий космос відтворити в чоколяді, оздобивши сонце лущеними мигдалями, а зорі — глазуром».
Каварні
Як засвідчують історичні документи, 1829 року у місті Лева була одна каварня — «Віденська». Лише на початку XX століття, у передвоєнний період, каварень стало значно більше. Найохочіше люд збирався у «Віденці» та «Театралці». Місцем відпочинку за філіжанкою кави були також «Американка», «Монополка» та «Централка». Останні дві свого часу стали прихистком для творчих людей, котрі сперечались і дискутували, читали й цитували класиків. У «Кришталевій» та «Народній Гостиниці» за кавою черпали сили політики й публіцисти.
Нині на місці «Централки», на площі Бернардинській, 7, розташована міжміська телефонна станція, а історичне місце «Монополки» займає Будинок книги.
Каварні як місце творення ідей і затишку особливо поважали галицькі митці. Кажуть, що всесвітньо відомий композитор Станіслав Людкевич провів тут половину свого життя, хоча й не на жарт лютував, слухаючи недосконалу гру «каварняних» оркестрів. А письменник Михайло Рудницький колись висловився так: «Каварня стала демократичною установою, щось наче читальня «Просвіти», де всі рівні, з тою ріжницею, що голос тут мають не ті, яких мусили слухати, а ті, яких можна слухати... Приймаємо каварню як необхідне зло тому, що не можемо всіх приймати у себе вдома».
Львів дорослішав і любив каву все більше і більше. Особливо міцну, по-віденськи, що в той час була найпопулярнішою. (До неї подавали три склянки зимної води). Відмінністю тодішніх каварень було спеціальне місце для танцю, а вже у 30-их роках минулого століття танцювальні майданчики змінили на ложі для інтимних розмов.
Впродовж своєї історії львівські каварні переживали і не найкращі часи. Одним із таких моментів негаразду були повоєнні роки після першої світової, коли кава, цукор і майже всі продукти харчування значно зросли в ціні.
У пана Атлясса
Упродовж першої більшовицької окупації каварні не перестали бути улюбленим місцем відпочинку львів'ян. З того часу можна відзначити декілька популярних, як-от: «Козьол» (мала три зали — Античний, Лицарський та Малиновий), «Касино де парі» (артистичне кабаре), «Міраж» (у ній продавалися всі польські та закордонні газети), «Пегас» (літературно-мистецька). Та було кілька закладів, які диктували моду у цілому місті.
Найшановнішою кнайпою був «Атлас». (Корчма, кнайпа — кафе, де подавали ще й спиртні напої, — ред.). Назва її походила від прізвища першого власника — відомого виробника «Сметанкової» горілки та настоянки «Атлясівки» пана Атлясса. У час окупації каварнею опікувався його зять Едвард Тарлерський. Саме завдяки вмінню пана Едзя згуртувати різношерстих людей, за одним столиком сиділи знаменитий поет і графоман, професор і студент, священик та кишеньковий злодій. Це була безупинна круговерть гостей, розмов та зустрічей.
Цілодобова каварня «Атлас» ділилася на кілька залів: Білий, Зелений, Сірий, Бочковий, Мистецький. Бочковий зал славився своїми оригінальними декораціями — бочками, на яких сиділи відвідувачі, та кухлями, прикутими ланцюгами. Богема тут знаходила свій другий рідний дім. Повсякчасні презентації картин, книг, літературні вечори, концерти були обов'язковими атрибутами «Атласу». А на стіні каварні господар пан Едзьо вивісив укладені ним приписи. Були вони дотепні та жваві, як ось: «Якщо гість залишився в закладі понад годину, фірма відповідає за його зуби, капелюх, торбу, паличку і, звичайно, коханку». Нині на вулиці Театральній, на місці такої колись популярної каварні, розташована крамниця спортивного одягу «Reebok».
Окрім «Атласу», славилися також «Центральна», «Віденська», «Монополь», «Caf? De La Paix», «Міллера».
Посидь собі зі Швейком
Час біжить. Знамениті корчми, кнайпи, каварні залишаються в минулому, стають предметом для написання книжок. А Львів не перестає любити каву. °ї, як і колись, п'ють спросоння й натще, вдома і під час гостювання, до їжі і після. Навіть час не може закреслити минулого. Старі каварні оживають знову. Хоч трохи змінився інтер'єр, музика та забаганки кавоманів, але традиції не зникають.
Сьогодні у центрі міста на проспекті Свободи є «Віденська каварня». °ї історія сягає XIX століття, часу тої першої. Сучасну відкрили шість років тому. Нині тут функціонують ще й ресторан, літній майданчик, тераса, більярд. Персонал розповідає, що це єдиний подібний заклад, де подають каву подвійної заправки — 15 грамів. Також популярні кава з лікером, з віскі, з корицею, з жовтком. Однією з елітних є «Blue mountain». Кавові зерна арабіки для цього напою збирають один раз у рік на острові Ямайка. Гордість «Віденської» — бронзова скульптура бравого вояка Швейка, котрий сидить у кріслі, в одній руці тримаючи люльку, а в іншій — горня кави.
...Якщо не боїшся привида
Ще одним своєрідним продовженням давніх традицій є каварня на вулиці Руській «Під синьою фляжкою» — спадкоємиця закладу Юрія Кульчицького. Існують легенди, що у тутешніх підвалах живе привид, котрий в ніч з суботи на неділю не дає заснути мешканцям будинку, гримаючи порожніми бочками з-під вина. Місцеве меню — правдива подорож Австро-Угорщиною. Тут запропонують напої та наїдки з Галичини, Богемії, Угорщини, Польщі, Далматинії, Боснії, Воєводини, Хорватії, Моравії, Буковини, Словенії, Австрії.
Один із фірмових напоїв кнайпи — кава «Карнавацька», до складу якої входять лимон, мед, гвоздика. Кава «Богемська з вогником» готується з цукру-рафінаду та коньяку, що горить. Можна замовити каву по-мадярськи з ваніллю та вершками. Оригінальною за складом є кава по-римськи — це коньяк, кориця та лід. Окрім цього, тут можна поласувати смачнючими чаями, як-от: «Карпатський» (лісова яблуня, глід, горобина), «Ранковий» (апельсин та цукор), «Чай на присмерки» (з ромом або з коньяком).
Інтер'єр у дусі часів герцогства Галіції, свічки, прапор того часу, декори, якими каварню облаштував власник, відомий львівський митець Володимир Костирко, музика, підібрана із смаком — все це примушує забути, що на вулиці XXI століття. Такою атмосферою та філіжанкою кави приходить потішити себе львівська богема та численні туристи звідусіль. А улюбленим місцем багатьох львівських студентів є каварня «Квіти на руїнах».
Нині їх не злічити
Ще однією місциною, де черпає сили творча еліта, є антикварна каварня «Під клепсидрою», що знаходиться у приміщенні мистецького об'єднання «Дзига», на Вірменській. Зазвичай після презентацій у виставковому залі торжество плавно, під звуки музики, переходить у каварню. Сюди приходять художники, поети, письменники, музиканти.
Найбільше кави, здається, у «Світі кави», що на Кафедральній, та у «Галці», що на Корнякта. Тут зерна мелють та одразу готують напій за найрізноманітнішою рецептурою. Стіни закладів оздоблені кавовим начинням, почепленим на гачки, що довершує загальний інтер'єр справжнього світу кави.
Але Львів і досі не може існувати без цукерень. Однією з найбільших та найпопулярніших є «Цукерня», що знаходиться на вулиці Староєврейській. Стіни цієї кондитерської прикрашені ідилічними пейзажами, а під стелею висять симпатичні люстри з бронзовими ангелами. Хоч якоїсь особливої кави тут немає, зате є величезний вибір солодких смаколиків.
Окрім цих популярних кнайп, у львівських вуличках ховається ще багато цікавих каварень із своєю історією, міфами та рецептами кавоваріння. Минули часи, коли каву забороняли, бо вважали, що вона відволікає ченців від молитви, а у добропорядних мешканців викликає невдоволення і схиляє до розмов про політику. Нині кава є запорукою гарного настрою, веселого товариства або тихої розмови. І давнє місто надалі асоціюється з легендами та міфами, які творяться за філіжанкою міцної чорної кави.
У статті використані матеріали з книг Юрія Винничука «Кнайпи Львова» та «Кава по-львівськи».
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
