Джерело: ZAXID.NET
Чорно-білий Львів – дуже цікава штука. Любительські фотографії старого Львова мають відчуття конкретного часу. Ще живі люди, яких розкидало світами, і вони пишуть, згадують «своє» місто, вони шукають своїх друзів.
Буквально: берете комп’ютер, заходите в Інтернет, залазите в Google, набираєте «Львів»… Ви далеко. В Канаді, наприклад, у Торонто. Там моїх однокурсників тепер більше, ніж у Львові. Або ви взагалі слово Юкрейн чуєте вперше, так, глянули на карту і починаєте шукати.
Турист, комерсант, шукаєте родину, просто шпигун. Інформації багато, що тішить. Навіть не володіючи українською, польською чи російською (на цих мовах найбільше інформації), ви можете запросто отримати уявлення про місто, переглядаючи фотографії. Чорно-білий Львів - дуже цікава штука. Інша справа, що не всіх це цікавить. Навіть Львів радянський на кольорових фотографіях - це сильна ностальгійна річ. Це потрібно бачити.
Але любительські фотографії старого Львова мають відчуття конкретного часу. Ще живі люди, яких розкидало світами, і вони пишуть, згадують «своє» місто, вони шукають своїх друзів. Це не комерція і не пропаганда. Подивіться на чорно-білі фотографії початку тамтого століття: на всю ту велику машинерію, трамваї, на побут людей, на робітників, на вулиці, обліплені вітринами, і перехожих. Навіть перші літаки, промислові виставки. То місто оживає.
Всьо чотко з рекламно-інформаційними і офіційними сайтами. Красиво і яскраво. Ресторани, кафе, бари, клуби, нічні. Єдина печаль, що всьо так гарно і красиво. Ну, не напишуть же на сайті, що в цьому ресторані не вміють готувати телятину, звідки така абсурдна назва, чи чому в меню немає елементарних речей, таких, як негазована мінеральна або бутильована вода. Я читав відгуки англійською про наше місто, і мені вони видалися цікавими. Це так, ніби дивишся іншими очима на добре знайому з дитинства вулицю. Причому пишуть не тільки і не стільки видатні люди, вони на халяву тільки автографи роздають і то не завжди, а прості смертні. Туристи, якась загадкова неформальна молодь, проповідники, авантюристи, комерсанти, які сюди приїхали у справах, і, звичайно, журналісти. Конкретно пишуть: так і так, кухня - типовий фаст-фуд, або нічого так, домашня, офіціанти ліниві, але народ на вулиці привітний. На вулиці нас навіть не обікрали. Брудно, багато п'яних, англійської ні обслуга в готелі, ні таксисти, ні поліція, ні офіційні представники не знають. Різне пишуть, тут головне, щоб був баланс. А то коли всі писатимуть don't go і never again - буде зле.
Інша справа, коли ви володієте українською, російською чи польською і читаєте місцеві сайти. Величезна подяка історикам, які друкують оригінальні матеріали, особливо листи, спогади учасників. Стає зрозумілим, що ми не надто «випадаємо» з людської історії та цивілізації, чому в нас така влада, корупція і бедлам. А то зі слів «борців за чистоту львівської раси» виходить, що у всьому винна окупація. А галичєни, чи то пак львів'яни, то була каста «вишуканих».
Але якщо читати матеріали про проблеми сучасного Львова, то впадає у вічі одна сумна річ. Добре, у нас завал з медициною, освітою, садочками, фізкультурою, міліцією, архітектурними пам'ятниками, екологією, водою, житлом, культурою.... Добре, написали, проаналізували, обговорили... Але в мене запитання: а чому у всіх цих матеріалах немає інтерв'ю з живими людьми, з тими, кого стосуються ці проблеми? Медицина у нас корумпована і ліки дорогі, а чому ніхто не взяв інтерв'ю у тої ж санітарки, у неї досить брудна і важка робота, або дипломованого лікаря терапевта, який приймає за день тьму народу. А спитайте її, а як ви, пані Стефа, Оля, Галя, можете взагалі на такі гроші виживати? А сім'я?
Одна журналістка однієї розкрученої на київські гроші газети (з причіпкою до Львова) написала хороший репортаж: як би вона змогла/не змогла вижити на свої зароблені, не зовсім малі гроші. Людина самотня, не утримує сім'ю, живе у львівській квартирі батьків, тобто не платить більшу половину свого заробітку за орендоване житло, багато собі дозволяє і каже, що то мало. Сімейні люди знають, самотнім цього не зрозуміти, що то таке, коли потрібно платити, тут вибору немає - одяг, житло, продукти, школу, садочок, ліки. Як той самий Микола, Петро, Іван цілий день за кермом, щоб урвати копійчину, щоб принести додому. Спитайте, скільки в них офіційна зарплата?
А чому впав престиж праці вчителя, чому ніхто не хоче йти працювати в садочок? Поговоріть зі старшим поколінням і теперішнім, яке, маючи диплом університету, сидить вдома по п'ять років, але до школи на роботу не йде. Напишіть про золоту молодь. Про школи для багатих.
Добре, що Інтернет не передає запах, наприклад, гнилі на Привокзальній, в районі площі Липневої і всіх цих вуличок. Особливо, коли спека і все починає розкладатись.
Напишіть, бо інакше це місто потрохи стає віртуальним.
Віртуальний Львів.
Турист, комерсант, шукаєте родину, просто шпигун. Інформації багато, що тішить. Навіть не володіючи українською, польською чи російською (на цих мовах найбільше інформації), ви можете запросто отримати уявлення про місто, переглядаючи фотографії. Чорно-білий Львів - дуже цікава штука. Інша справа, що не всіх це цікавить. Навіть Львів радянський на кольорових фотографіях - це сильна ностальгійна річ. Це потрібно бачити.
Але любительські фотографії старого Львова мають відчуття конкретного часу. Ще живі люди, яких розкидало світами, і вони пишуть, згадують «своє» місто, вони шукають своїх друзів. Це не комерція і не пропаганда. Подивіться на чорно-білі фотографії початку тамтого століття: на всю ту велику машинерію, трамваї, на побут людей, на робітників, на вулиці, обліплені вітринами, і перехожих. Навіть перші літаки, промислові виставки. То місто оживає.
Всьо чотко з рекламно-інформаційними і офіційними сайтами. Красиво і яскраво. Ресторани, кафе, бари, клуби, нічні. Єдина печаль, що всьо так гарно і красиво. Ну, не напишуть же на сайті, що в цьому ресторані не вміють готувати телятину, звідки така абсурдна назва, чи чому в меню немає елементарних речей, таких, як негазована мінеральна або бутильована вода. Я читав відгуки англійською про наше місто, і мені вони видалися цікавими. Це так, ніби дивишся іншими очима на добре знайому з дитинства вулицю. Причому пишуть не тільки і не стільки видатні люди, вони на халяву тільки автографи роздають і то не завжди, а прості смертні. Туристи, якась загадкова неформальна молодь, проповідники, авантюристи, комерсанти, які сюди приїхали у справах, і, звичайно, журналісти. Конкретно пишуть: так і так, кухня - типовий фаст-фуд, або нічого так, домашня, офіціанти ліниві, але народ на вулиці привітний. На вулиці нас навіть не обікрали. Брудно, багато п'яних, англійської ні обслуга в готелі, ні таксисти, ні поліція, ні офіційні представники не знають. Різне пишуть, тут головне, щоб був баланс. А то коли всі писатимуть don't go і never again - буде зле.
Інша справа, коли ви володієте українською, російською чи польською і читаєте місцеві сайти. Величезна подяка історикам, які друкують оригінальні матеріали, особливо листи, спогади учасників. Стає зрозумілим, що ми не надто «випадаємо» з людської історії та цивілізації, чому в нас така влада, корупція і бедлам. А то зі слів «борців за чистоту львівської раси» виходить, що у всьому винна окупація. А галичєни, чи то пак львів'яни, то була каста «вишуканих».
Але якщо читати матеріали про проблеми сучасного Львова, то впадає у вічі одна сумна річ. Добре, у нас завал з медициною, освітою, садочками, фізкультурою, міліцією, архітектурними пам'ятниками, екологією, водою, житлом, культурою.... Добре, написали, проаналізували, обговорили... Але в мене запитання: а чому у всіх цих матеріалах немає інтерв'ю з живими людьми, з тими, кого стосуються ці проблеми? Медицина у нас корумпована і ліки дорогі, а чому ніхто не взяв інтерв'ю у тої ж санітарки, у неї досить брудна і важка робота, або дипломованого лікаря терапевта, який приймає за день тьму народу. А спитайте її, а як ви, пані Стефа, Оля, Галя, можете взагалі на такі гроші виживати? А сім'я?
Одна журналістка однієї розкрученої на київські гроші газети (з причіпкою до Львова) написала хороший репортаж: як би вона змогла/не змогла вижити на свої зароблені, не зовсім малі гроші. Людина самотня, не утримує сім'ю, живе у львівській квартирі батьків, тобто не платить більшу половину свого заробітку за орендоване житло, багато собі дозволяє і каже, що то мало. Сімейні люди знають, самотнім цього не зрозуміти, що то таке, коли потрібно платити, тут вибору немає - одяг, житло, продукти, школу, садочок, ліки. Як той самий Микола, Петро, Іван цілий день за кермом, щоб урвати копійчину, щоб принести додому. Спитайте, скільки в них офіційна зарплата?
А чому впав престиж праці вчителя, чому ніхто не хоче йти працювати в садочок? Поговоріть зі старшим поколінням і теперішнім, яке, маючи диплом університету, сидить вдома по п'ять років, але до школи на роботу не йде. Напишіть про золоту молодь. Про школи для багатих.
Добре, що Інтернет не передає запах, наприклад, гнилі на Привокзальній, в районі площі Липневої і всіх цих вуличок. Особливо, коли спека і все починає розкладатись.
Напишіть, бо інакше це місто потрохи стає віртуальним.
Віртуальний Львів.
