Декілька причин спонукали мене звернути на це увагу. Зупинюся на найбільш недавній. Два місяці тому я переїхала до Львова після більше як п'яти років проживання в інших містах, коли до Львова я приїздила, хоча й часто, але, як в гості. Вибудовування елементів щоденного життя, від покупок до проведення вільного часу, було і залишається таким собі дослідженням змін, що тут відбулися. Ці спостереження наштовхують на думки про те, які зміни я б хотіла побачити у дільниці, де я мешкаю, та у місті загалом.
Львів, це місто, де дякуючи його середньому розміру, можна поєднати камеральність малого простору та анонімність великого міста, зберігаючи людський вимір у щоденному житті. Звісно, що не варто перейматися тим, чи вдасться нам обійти Київ у тій чи іншій сфері і зайняти позиції «столиці того чи іншого». Львів є містом другого ряду, і саме на цьому може будуватися його привабливість.
У творенні цієї привабливості важливою складовою є культурна пропозиція. Звучить банально і навіть заїжджено. Але саме багатство культурної сфери у всіх її проявах, розмаїтті та цікавості є чинником, що не лише підвищує рівень та якість життя, але також є складовою економічного успіху міста та регіону. Така взаємозалежність виведена у дослідженнях про привабливість міст для життя у США та у ЄС. Тому, читаючи рапорти журналу Der Spiegel про сучасні міста ЄС, дослідження Річарда Флоріди «Ріст креативного класу» (The Rise of the Creative Class) та Чарльза Лендрі «Мистецтво творення міста» (The Art of City Making), я думала про Львів і про те, що було б цікавим для міста, у якому я живу зараз і, можливо, хотіла б жити надалі. Перед Львовом та його громадою стоїть виклик знайти свій образ і визначити пріоритети розвитку. І перед тим, як розглянути, що цікавого наше місто могло б запропонувати своїм мешканцям, а також чим Львів би міг привабити, не туристів, але нових мешканців, я б хотіла звернути увагу на дискусію, яка протягом останнього десятиліття ведеться стосовно міст Європи, Північної Америки та частково Азії.
Частиною цієї дискусії є питання про т.зв. «творчий клас», або «клас креативу» (creative class), і залежність економічного росту міста та регіону від кількості його представників. Хто ці люди? Їх об'єднує те, що творення нових ідей - великих і менших - є елементом щоденної праці. Це комп'ютерні дизайнери та творці моди, ІТ-працівники та розробники комп'ютерних програм, музиканти, науковці, інженери, поети, письменники, журналісти, аналітики, актори. Вони усі різні, але їх можна згрупувати у три сектори - «раціоналізатори», тобто інженери, науковці та ІТ-експерти; «творча середина» - бізнесмени, рекламники, дизайнери; і «артисти» - музиканти, актори, художники, письменники. Дослідники «творчого класу» помітили, що у їхньому виборі праці важливу роль відіграє вибір місця, точніше - вибір міста. Цей вибір зумовлюється кількома критеріями - бути великим, але не завеликим; безпечним, але не сплячим; пропонувати цікаві можливості для саморозвитку та реалізації; мати сприятливе та динамічне творче середовище та власне яскраво виражене обличчя - автентичність. Так, у Європі за дослідженням дорадницької фірми Roland Berger найбільш «cool» містами є Копенгаген, Барселона, Амстердам, Дублін та Відень, а також Таллін (http://www.spiegel.de/international/europe/0,1518,502297,00.html). Саме вони виграють у боротьбі за те, щоб бути найбільш привабливими місцями до життя для творчого класу.
Якщо, на жаль, рейтинги міст ЄС не є поки що безпосереднім клопотом для Львова, то у контексті України питання позиції та привабливості Львова порівняно з іншими українськими містами стає все більш відчутним і навіть докучливим. Мені б не хотілося, щоб пріоритетом для Львова стало перетворення на місто для туристів, такий собі «центральноєвропейський діснейланд», чи то для українців, чи то близьких та дальших сусідів. Львів як місто, у якому цікаво і добре жити, знаходити та реалізовувати себе, навіть за умови, що зарплати не такі високі як у Києві, може бути цікавим також для туристів, але не лише. Львів у моїй уяві був би містом, що пропонує більше, ніж високу зарплату, а саме - багату, але і доступну культурну пропозицію, толерантну атмосферу, різноманітне творче середовище та можливості для розвитку особистості. Хотілося б, щоб Львів розвивався у напрямку творення себе як міста, у якому залишаються або до якого приїжджають люди, щоб жити, працювати і реалізовувати себе. Звісно, що це багатоскладовий, довгий і навіть більше - постійно триваючий процес, який вимагає концентрації зусиль, думок і праці міської влади, громади, представників усіх сфер. Але зараз, коли працює група стратегічного планування для міста, коли обмірковуються заходи для підготовки до Євро-2012, треба думати, яким Львів має ставати, щоб зусилля і приватного і державного сектору доповнювали і підсилювали один одного. І думаючи про те, що зробити до 2012 року, постійно треба співставляти проекти з тим, що це принесе для міста та громади у 2013 і наступних роках. Звісно, вибудовування привабливості міста у вимірі щоденного життя, а не лише проведення вихідних чи вакацій, охоплює усі сфери життя. Та, на мою думку, вибираючи пріоритети для розвитку, у Львові варто брати до уваги культурну сферу. Це сфера, у якій місто має значні, хоча часто невдало чи невміло використовувані ресурси, і її розвиток дасть віддачу не лише у підвищенні культурного рівня у місті, але більше - додасть до його привабливості та загальному розвитку.
Повертаючись до дослідження Річарда Флоріди, варто зазначити, що акценти у культурній пропозиції міст, які прагнуть привабити творчих людей, змістилися. Такі «важковики» як музеї, філармонії, опери, театри балету чи великі спортивні або розважальні комплекси все ще часто обираються місцевою владою для підтримки «доброго образу» культурного міста/столиці. Проте їх участь у творенні привабливої і жвавої міської атмосфери зменшується, їх місце займають інші речі - вібруюче вуличне життя, загальнодоступні місця для дозвілля на відкритому повітрі, музична сцена різних напрямків. Тобто те, що має менший розмір та розраховане на певну групу й індивідуальні потреби. У Львові є урбаністична забудова, яка уже надає місту відчуття автентичності і особливого клімату. Також у Львові є багато молодих людей, що здобули «артистично-художню» освіту і яких можна окреслити як богемне середовище. Надаючи і сприяючи їхньому творчому вираженню - у невеликих чи то клубах, чи то галереях, можна уявити, як місто набуватиме цікаве і розмаїте культурне життя, що приваблюватиме людей інших творчих професій, - чи то інженерів, архітекторів, ІТ-спеціалістів і т.д. А також бізнес і компанії, що їх затрудняють.
Тут я б хотіла пофантазувати про те, для кого Львів міг би бути привабливим, та що до цієї привабливості мала б докласти культура міста, а відтак і міська спільнота разом з міською владою та чільними представниками спільнот міста - політичних, культурних та економічних. Львів має багато можливостей пов'язаних з самим місцем - гарні будинки, дворики, вулиці та цілі дільниці є тими місцями, де може відбуватися цікаве та насичене культурне, вечірнє чи нічне життя міста. І якщо для туристичного образу міста першочерговим є питання збереження матеріальної тканини міста, то для людини, що шукає як себе проявити - цим питанням є наповнення історичної, а також недавньої забудови Львова. Якщо говорити про наповнення міського простору, то у Львові - як на мірку України - є значна кількість традиційних культурних інституції: музеїв (на http://www.nezabarom.com.ua/ я нарахувала 36 музеїв, а загалом з філіалами - понад 50), театрів (там же - 9). Є також цікаві фестивалі, особливо восени - театру («Золотий лев», «Драбина»), музики (як от Jazz Bezz, «Віртуози», «Контрасти», «Флюгери Львова»), часами фільмів («Кінолев», чи тижні кіно час від часу). Є всім знаний книжковий ярмарок. У Львові є декілька парків, де часами проводяться культурні заходи. Усього у місті є десь 80 закладів культури, і це лише у комунальній власності. При традиційних проблемах з фінансуванням, бюджетні видатки на культуру у міському бюджеті зросли майже у 5 разів від 2002 року (дякую Богдану Шумиловичу за інформацію).
Але ще більше у Львові є порожніх місць, де могли б бути клуби/галереї/кнайпи, що б збагачували музичну/кулінарну/артистичну/художню сцени Львова. У Львові на разі достатньо кнайп та ресторанів для туристів, що приїжджають до міста на декілька днів. Але що робити мешканцю Львова, який хоч і цінує випічку та каву в «Цукерні» чи «Світі кави», та хотів би мати більший вибір, бо скільки можна ходити в одне або декілька місць? Те саме з клубами, і ще гірше - з кінотеатрами. Львів не ретранслює навіть фільмову пропозицію Голівуду, не кажучи про європейське кіно чи арт-хауз.
І тут важливим є не лише кількість закладів, де можна провести вільний час, але їх сфокусованість та відкритість до індивідуальних потреб відвідувача. Тобто створення враження, що кожен може знайти свою нішу, чутися у ній добре, вести той стиль життя, який пасує, у той же час, коли багато інших мають інші смаки і вподобання. Це підстава для різноманіття та толерантності у міській культурі. Про останнє взагалі можна говорити багато, і це та сфера, де праці для Львова є багато. Ми починаємо говорити про багатокультурність історичного середовища, але подумаймо про те, що толерантність та відкритість - це не найперші якості, з якими Львів асоціюється в українському суспільства.
Про музеї
Труднощі виникають у процесі перетворення квадратних метрів площі у креативний простір. Один з прикладів, що спадає на думку - територія трамвайного депо на вул. Сахарова. Вона є темою розмов, суперечок уже майже десятиліття. Гарне місце, цікава історія, можливість модного перепрофілювання тепер промислових споруд - усе це можна там знайти. Є кілька варіантів - від однопрофільного музею техніки до «вінігретного» розважально-молодіжно-дитячо-спортивного-ще-чогось центру. Як на мене - в обох проектах бракує чіткого бачення, як створити особливе і нове. Звісно, якщо думати про Львів як місто-музей, то можна створити ще один музей. Також можна заповнити площу усім, що видається сучасним, помістивши поруч дітей та молодь, при тому, що очікування обох груп різняться. При обмежених ресурсах, як фінансових, так і земельних, питання у тому, що новостворений об'єкт має мати виразне спрямування, ефективне використання і багато опосередкованої (але планованої) віддачі. Якщо триматися асоціацій та ідей нав'язування до минулого використання, то перепланування депо на музей є до нудності прямою ідеєю. І креативу тут замало. При обранні варіанту нового використання трамвайного депо доцільно було б залучити чинник сусідства студентського містечка «Львівської політехніки». Це могло б стати ключовим моментом у вирішенні долі території депо, оскільки вона знаходиться між місцем проживання та місцем навчання молодих людей. Зайвим є згадувати про зв'язки між «Львівською політехнікою» та впровадженням технологічних новинок у нашому місті. Важко сказати, як вирішиться доля депо, але варто подумати про місце, де молоді люди (і не лише з Політехніки) мали б можливість пробувати свої сили в обраних ними сферах, зустрічатися, проводити вільний час. Кафе з вільним доступом до Інтернету (зокрема, безпровідникового), комп'ютерні зали, можливо, так звані «інкубатори» для інновативного бізнесу (у тій же сфері ІТ). Але також спортивний центр та кінотеатр, з кількома клубами, щоб місце жило і вдень, і ввечері, і вночі. Це могло б показати молодим людям, що Львів - це місто, де цінується талант, праця та є можливості для розвитку і проявлення себе. Це місто, де добре працювати та відпочивати.
Не заглиблюючись в обговорення окремого проекту створення музею техніки, можна загалом подумати про те, що нового і цікавого можуть дати місту музеї. Львів славиться великою кількістю музеїв, і вони різняться у розмірах, популярності, підпорядкуванні та фінансуванні. Можливо, вони працюють для загальноокресленої та невідчувальної для мене як пересічної львів'янки мети, яку укази та публікації окреслюють як «розвиток культури й духовності українського суспільства». Мені, як мешканці міста Львова, не зрозуміло, що я отримую від реалізації такої високоокресленої мети. Навіть не заглиблюючись в аналіз її складових, створюється враження, що вона майже на століття запізніла. Такі мегаломанні і помпезні речі пасують до кінця 19 чи то середини 20 століття, але зараз вони не те що не на часі - від них просто віє нудним. Я б хотіла бачити багато музеїв у Львові - великих і малих, приватних і державних - які були б привітними місцями, де можна знайти цікаву програму для дитини, щоб можна було з цікавістю і користю провести вільний час родині з малечею, самому/самій, з друзями, чи просто забігти у вільну хвилину і дізнатися про щось нове і цікаве. Подібні питання можна ставити до кінотеатрів, театрів і т.д.
Про кіно
І дуже коротко про кінотеатри, про що на ZAXID.NET уже писали (http://www.zaxid.net/article/5141/). Видається, що Львів є особливим містом, бо тут кінопрокат занепадає у той час, коли в інших містах Європи кінотеатри є важливим елементом міського життя та культури. Сучасні видовищні кінопродукції найкраще можна оцінити на широкому форматі, а клубне кіно - це не лише перегляд, це цілий ритуал з обговоренням за випитим чаєм/кавою, вином/пивом. Звісно, що у Львові можна переглядати фільми дома - DVD-програвачі є доступними, як і диски. Та чи цікавим може бути місто, в якому глядач не має вибору і змушений сидіти дома та організовувати собі дозвілля. Звісно, що у Львові можна цікаво проводити час - з друзями, з родиною, знайомими, часто вдома, за містом, але чи це те, з чим асоціюється вибір, розмаїття, відкритість? Проживши останні шість років без телевізора - але переглядаючи фільми у кінотеатрах і новини у Інтернеті, я уже другий місяць думаю над купівлею телевізора. І мабуть таки доведеться. Хотілося б лише, щоб за якийсь час я змогла знову його відключити і відчути, що у Львові можна вибирати - чи іти до кіно/клубу, чи включити DVD.
Про кухню і нічне життя
Подібне хочеться написати і про кухню у Львові, а саме про можливості спробувати страви як традиційних для Львова культур, так і екзотичних. Щось уже є - як от декілька суші-барів. Та можливість доступно і без пафосу з'їсти канеллоні, равіолі, тальятелле, паелью, мусаку, насолодитися екзотичною для Львова тайською кухнею, але також добрим вибором традиційної для міста єврейської, польської та вірменської кухні стала б ознакою того, що у Львові вміють радіти життю і цінувати його розмаїття. Іншим виміром міської культури є нічне життя міста, і не лише у нічних клубах, з однотипною пропозицією, але у кнайпах, що працюють до останнього клієнта. У Львові є декілька гарних місць, але «декілька» - це для міста замало.
І саме тут варто повернутися до питання міської культури у її локальному львівському вимірі. Місто багате місцями таким чи іншим способом пов'язаними з культурою. Наповнення цього простору у місті, перетворення його у креативний простір з цікавими місцями для різних груп львів'ян додало б до підвищення якості життя у місті. А якість життя у місті стане аргументом у рішенні, чи жити у Львові, чи виїхати. Львів, як місто толерантне та приємне, але також різноманітне, цікаве, насичене подіями, можливостями, де можна розвиватися і знаходити себе, міг би зайняти нішу, яка не передбачає конкуренцію з Києвом, а навпаки - підсилення тих рис, що ототожнюються з містами «другого ряду», у доброму значенні цього виразу.
Львів може бути багато чим, але він не мав би бути нудним.
Довідка ZAXID.NET
Софія Дяк - академічний координатор Центру міської історії Центрально-Східної Європи у Львові.
Софія Дяк для ZAXID.NET
