Туристичне ознакування Львова: вказівники на об’єкти туристичного інтересу.

Туристичне ознакування Львова: вказівники на об’єкти туристичного інтересу.: "Від сьогодні у рамках проекту «Cтворення міської туристичної-інформаційної інфраструктури у Львові» будуть встановлюватись вказівники на основні об’єкти туристичного інтересу: пам’ятки архітектури, музеї, церкви та інші цікавинки міста. Загалом буде встановлено 100 таких вказівників на території історичного ареалу міста.

Підхід до дизайну вказівників є аналогічним як і у випадку з вуличними табличками. Ми вважаємо, що це перш за все функціональний елемент середовища, який повинен подати людині потрібну інформацію у потрібний час.

Отже, вимоги до туристичних вказівників:

Зрозумілість для максимальної аудиторії — позначення об’єктів повинні бути зрозумілими як для українських туристів, так і для іноземних, яких у місті близько 30 % від загальної кількості, написи повинні бути читабельними для людей із вадами зору, в умовах хмарної погоди, сутінків та темної пори доби. Людина повинна витрачати якнайменше часу на зчитування інформації, що знаходиться на вказівнику.

Неагресивність до міського середовища — всі елементи системи міського знакування повинні бути неагресивними до середовища, але легко впізнаваними та конкурентноздатними до зовнішньої реклами.

Довговічність — опора та вказівники повинні бути надійними, витримувати високі вітрові навантаження, бути вандалостійкими та легко поновлюватись у випадку пошкодження.

Економічність — вартість виготовлення вказівників та їх підтримки у функціональному стані повинна бути якнайменшою.

Цілісність — вказівники повинні бути виконані у одному стилі з іншими елементами системи туристичного знакування.

Враховуючи те, що серед типових конструкцій вказівників, які пропонувалися виробниками не знайшлося таких, які б повністю відповідали цим вимогам, важливим було те, щоб сам виробник був місцевим і погодився на експерименти та виготовлення необхідної кількості тестових взірців.

На сьогодні у місті туристичні вказівники (як і будь-яка інша інформація про середовище) відсутні практично повністю. Ми знайшли тільки один вказівник, що розташований біля музею Арсенал. На жаль він неінформативний, нечитабельний та не дуже зручний у використанні. У дощову погоду, яка так характерна для Львова, турист повинен стояти в болоті, для того, щоб роздивитись карту.

В Україні найпомітніші спроби створити цілісні системи знакування, які б передбачали встановлення вказівників, були у Києві, Одесі та Чернівцях.

У Києві було розроблено 5 типів вказівників, кожен із яких є одночасно і рекламоносієм. Суттєвим недоліком такого підходу є те, що вказівники-рекламоносії встановлюються здебільшого не там, де справді необхідна інформація, а лише там, де такий вказівник замовляє рекламодавець. Реклама, яка розташована поруч із вказівником, візуально придушує його та відтісняє на другий план. Іншим недоліком вказівників у Києві є їх конструктивне вирішення: касетони — ненадійна конструкція, яка не є вандалостійкою та легко забруднюється. Перевагою київської системи вказівників є можливість розширення та оновлення її за кошти рекламодавців.

Великою перевагою чернівецької системи знакування є наявність на всіх елементах системи ознакування перекладу англійською мовою, проте загальний вигляд носіїв навігаційної інформації є далеким від досконалості: вказівники громіздкі, герб, який дублюється на поверхні вказівника є зайвим, а напис — нечитабельним через невдале шрифтове вирішення.

Розробники системи пішохідної навігації у Одесі намагались створити вказівник, що гармонійно вписався би у міське середовище. Масивні, литі вказівники, що монтуються на ліхтарі, пасують до архітектури міста, є надійними, проте на них немає перекладу, типографіка написів бажає кращого, а висока вартість виготовлення такого вказівника не дозволить охопити значну територію.

(Фото з сайту http://revisor.od.ua)

Вказівники у Одесі за своїм виглядом та способом виготовлення є схожими на старі вказівники, які встановлювались у містах Великобританії протягом 1980-х рр. і повторюють їхні недоліки. Зокрема влада Лондона стикнулася з тим, що кількість пішохідних вказівників у місті є недостатньою, а вартість встановлення їх — надто великою. Тому з кінця 1990-х років у місті ведуться роботи з проектування нової пішохідної інформаційно-орієнтаційної системи.

Приклади подібних знаків з різних міст світу: Краків, Варшава, Сан-Паоло, або Дублін.

Отже, перейдемо до львівського вказівника. Найважливішим, що визначало його вигляд, була доступність технології виготовлення. Для Львова пропозиція готових рішень виявилась зовсім невеликою. От деякі із запропонованих варіантів:

Жоден із них не відповідав всім поставленим вимогам. Тому конструкція розроблялась фактично з нуля, на основі існуючих виробничих можливостей. У результаті кількох місяців спроб і переробок з’явився вказівник:

Опора складається із основи, сталевих труб різних діаметрів та декоративних перехідників між ними, верхівки і рамок, до яких кріпиться таблиця вказівника. До однієї опори може бути прикріплено до 12 вказівників, залежно від ситуації та потреби. Загальна висота — 3 м, ширина одного вказівника — 70 см.

Сама таблиця вказівника виготовлена із листа алюмінію, на який нанесений напис за допомогою самоклейкої плівки.

На опору та вказівник нанесене порошкове покриття RAL8012, максимально стійке до дії зовнішнього середовища, хімічного та механічного впливу.

Композиційно знак повторює принципи таблички з назвами вулиць. Для написів використовується шрифт, розроблений спеціально для системи туристичного знакування Львова. Кириличний напис більший, латинський — менший, але його читабельність зберігається за рахунок використання округлішої версії шрифту. Не зважаючи на фіксований розмір знаку, на ньому можливо розташувати як дворядковий, так і однорядковий напис.

При розробці системи туристичного знакування для нас важливо було створити максимально комфортні умови для швидкого орієнтування людини у середовищі, яке густо насичене цікавими об’єктами. Перш за все ми визначили, що вказівники повинні вказувати на напрямок безпосередньо до цього об’єкту, а не на вулицю, чи територію, де він розташований (вийнятком є площа Ринок, Шевченківський гай та Личаківський цвинтар, які ми представляємо як один об’єкт). Таким чином для туриста зникає потреба запам’ятовувати назви вулиць, де знаходяться цікаві для нього місця. Але з’ясувалось, що люди часто не запам’ятовують навіть назви об’єктів. Це стосується таких менш відомих але не менш цікавих для туриста об’єктів, як Онуфріївський монастир, церква Івана Хрестителя та ін. Дуже часто люди запам’ятовують лише загальний образ та приблизний напрямок розташування і блукають містом намагаючись впізнати знайому будівлю.

Для того, щоб полегшити орієнтування таким людям (а серед них дуже багато іноземних індивідуальних туристів) ми розробили систему піктограм для позначення об’єктів туристичного інтересу. Виявилось, що більшість (хоча не всі) із цих об’єктів мають дуже характерний та впізнаваний силует і це можна успішно для їх ідентифікації.

У рамках проекту проводились експертні дослідження, в результаті яких було визначено перелік та рейтинг найвизначніших пам’яток міста. Для тих, котрі викликають найбільше зацікавлення були розроблені піктограми. Це Площа Ринок, Оперний театр, Собор св. Юра, Високий замок, Успенська церква, Латинська катедра, Вірменський собор, Домініканський собор, Пам’ятник Т. Шевченку, Пам’ятник королю Данилу, Церква св. Андрія, Каплиця Боїмів, Аптека-музей, Личаківська кладовище, Музей народної архітектури, Музей зброї, Порохова вежа, монастир Кармелітів, Музей Пінзеля, Королівський арсенал, Пам'ятник А. Міцкевичу, Палац Потоцьких, Львівський Університет, Преображенська церква, Єзуїтський костел, Монастир св. Онуфрія, Церква св. Миколая, Церква Івана Хрестителя, Монастир Бенедиктинок, Церква Марії Сніжної, Пам'ятник М. Грушевському, Органний зал, Львівська політехніка, Церква св. Єлизавети, Костел св. Антонія, П'ятницька церква та Церква Петра і Павла.

При створенні піктограм ми намагались досягнути максимальногог рівня спрощення зображення об’єкту, при якому зберігається його однозначна впізнаваність. Це важливо для того, щоб піктограма однаково сприймалась на всіх елементах системи: на вказівнику, на туристичній схемі міста та ін. У результаті ми досягнули того, що будівля, зображена на піктограмі успішно ідентифікується навіть при зменшенні піктограми до 8 мм у діаметрі.

Приклад процесу стилізації піктограми Оперного театру:

Винятком є лише піктограма площі Ринок, для позначення якої використано логотип центру туристичної інформації, що знаходиться у Ратуші і візуально наслідує її силует.

Таким чином, ми даємо можливість людині орієнтуватись у місті не тільки за адресами чи назвами об’єктів, а і за виглядом будівель, повз які вони проходять. Це дозволяє уникнути прив'язки до мови, якою написана назва об’єкту. Разом з тим самої по собі піктограми не є достатньо для орієнтації, оскільки значна кількість будівель все-таки є досить схожими. Для однозначної ідентифікації об’єкту повинна використовуватись назва разом із піктограмою. Система такого рівня розроблена вперше у східній Європі та СНД.

І на завершення кілька найчастіших питань:

Місця встановлення вказівників визначені групою експертів на основі досліджень напрямків руху індивідуальних туристів та аналізу основних туристичних маршрутів.

Фрагмент схеми пішохідних зв’язків між об’єктами, на основі якої визначались місця встановлення вказівників:

Це одне із найскладніших питань, яке виникло в процесі розробки системи туристичного ознакування. Яку назву використовувати: історичну, чи реальну? З одного боку для середньостатистичного туриста монастир Бернардинів із кількасотрічною історією є значно вагомішим ніж церква св. Андрія. З іншого боку турист, котрий керуючись написом на вказівнику спробує знайти Бернардинів у церкві св. Андрія буде здивований тим, що вказівник його обдурив.

Однозначного вирішення цієї проблеми немає. Все ж таки ми вирішили на вказівниках використвати "туристичну" назву об’єкта, оскільки саме вона фігурує у всіх путівниках, у розповідях екскурсоводів та є важливішою з точки зору туриста. Водночас, на туристичних схемах міста, які також будуть встановлені найближчим часом, ми вказуємо і історичну і сучасну назви об’єктів.

Основне завдання вказівника — надати інформацію про напрямок розташування об’єкта. Якщо об’єктів багато вказівники ризикують перетворитись на громіздкі ялинки із табличок. Щоб уникнути цього вказівник зорієнтований лише у 4 напрямках, а для передачі діагональних напрямків змінюється напрям стрілок на таблиці. Якби вказівники були у формі стрілок, ми б не мали такої можливості. Крім цього виготовлення таких знаків є складнішим і затратнішим.

Оскільки значна кількість об’єктів знаходиться у межах середмістя, відстані між ними є дуже малими і інформація про них не є найважливішою. Враховуючи те, що вказівник вже достатньо завантажений інформацією, від позначення відстаней ми відмовились. Водночас людина може завжди визначити відстань до потрібного об’єкту дивлячись на схеми міста, які будуть встановлені у місцях перетину основних туристичних маршрутів.

По-перше, система туристичного знакування повинна бути максимально незалежною. Вказівники повинні встановлюватись у тих місцях, де це необхідно, а не там, де знайдеться вільна опора. По-друге, система повинна бути цілісною, тому встановлення вказівників на різних опорах тільки додасть строкатості середовищу. І по-третє, всі вже встановлені у місті опори знаходяться на балансі у відповідних установах чи організаціях і домовитись про встановлення на них вказівників і про їх подальше сумісне використання у наших реаліях буде доволі складно.

Крім мене над вказівниками працював Сашко Топольницький, який виконав основну роботу з розробки піктограм об’єктів у рамках дипломного проектування на кафедрі графічного дизайну ЛНАМ.

Компанія "Брок" виконала проекти встановлення вказівників.

Виготовленням та безпосереднім встановленням вказівників займається Європейська освітлювальна компанія.

Координатор проекту «Cтворення міської інформаційно-туристичної інфраструктури у Львові» — Оля Плесак.

Дякую всім, хто дочитав 🙂

Петро Нагірний, дизайнер"