Джерело: http://www.uz.gov.ua
Львiвська залiзниця - одна з найстарiших в Українi. Першi рядки в її iсторiю почали вписувати в другiй половинi ХIХ столiття, коли у Захiднiй Європi бурхливо розвивався капiталiзм, критерiями якого були зримi змiни не лише у способi виробництва, а й у нових видах транспорту.
У 1859 роцi почалося прокладання колiї з Перемишля до Львова протяжнiстю 97,6 км. Умови працi на прокладаннi залiзничного полотна були виснажливими. Не маючи квалiфiкацiї, малоземельнi й безземельнi селяни, як правило, наймалися чорноробочими. Особливо великi труднощi довелося долати будiвельникам у багнистих мiсцевостях Судової Вишнi, Городка i Львова. Так, пiд Городком через заболочену територiю та горби вони змушенi були прокласти залiзничний шлях не прямо, а спорудити його у формi двох чималих серпантинових пiдкругiв. Через це дiльниця стала довшою майже на 15 м. Хоча умови працi були важкi, але будiвельники дiльницю мiж Перемишлем i Львовом подолали менше, нiж за два роки. Бiльше того, через рiчки Вишню і Верещицю були спорудженi мости, зведено примiщення станцiй у Медицi, Мостиськах, Судовiй Вишнi, Городку, Мшани.
У Львовi в жовтнi 1861 р. було завершено будiвництво вокзалу. Це була стандартна, простора споруда, але преса iз захопленням писала про цю будову, вважаючи "головний двiрець - однією з найкращих споруд у Європi". Також враховувалось і те, що у майбутньому вiн служитиме вiдправним центром для чотирьох напрямкiв: зi Львова до Кракова, Чернiвцiв, Бродiв та Пiдволочиська. Пройшло лише 10 років пiсля того, як перший поїзд прийшов до столицi Галичини і це передбачення здiйснилося...
Перший пасажирський поїзд з чотирьох вагонiв пiд назвою «Ярослав» прибув з Перемишля до Львова 4 листопада 1861 р. На всiх станцiях його курсування - в Медицi, Мостиськах, Судовiй Вишнi, навiть у Мшанi поїзд вiтали сотнi селян, приїздом «сталевого коня» захоплювались і мiсцевi музиканти.
З цiєї дати почався лiтопис Львiвської залiзницi, її доля. З цього часу вона продовжувала розвиватись і не лише на захiдних, але й на схiдних, пiвнiчних теренах. Коли звучали фанфари з приводу народження залiзничного первістка у Схiднiй Галичинi, англiйськi iнженери представили на затвердження технiчний план будiвництва магiстралi, що з’єднала б Львiв з Чернiвцями. Проект було затверджено i за два роки уклали залiзничне полотно протяжнiстю 267 км. 1 вересня 1866 р. вiд Львiвського вокзалу вiдправився перший поїзд, який через дев’ять годин вже зустрiчали в Чернiвцях.
Лише в 1872 р. почали експлуатуватись залiзничнi дiльницi Стрий-Дрогобич, Дрогобич-Борислав, Хирiв-Самбiр. Сталевi рейки були прокладенi до Бродiв, Пiдволочиська, а восени 1875 р. вони стикувались iз залiзницями Росiї та Схiдної України.
Важливу лiнiю було збудовано i здано в експлуатацiю у 1873 р. Кiверцi-Ковель-Брест, яка ввiйшла до складу потужної магiстралi, що простягалась вiд Одеси i Києва до кордонiв Нiмеччини та портiв Балтики.
Важливий торговий i стратегiчний шлях прокладався вiд Львова через Стрий i Карпатський перевал до Мукачево. Роботи в цьому напрямку були завершенi в 1875 р. До речi, у 1890 р. експлуатацiйна довжина сталевих колiй в Захiднiй Українi становила 1375 км, а до 1912 р. їх протяжнiсть зросла ще на 950 км. На вузлових станцiях були побудованi ремонтнi пiдприємства, що забезпечували справне курсування поїздiв. Однак капiтальний ремонт рухомого складу не проводився на мiсцi, бо здебiльшого паровози і вагони направляли на оздоровлення до Нiмеччини.
За два роки за проектом професора Владислава Садловського монументальна споруда вокзалу у Львовi була збудована. 24 березня 1904 р. вiдбулося освячення та урочистостi з вiдкриття одного з найбiльших вокзалiв тогочасної Європи – привабливого не тiльки за архiтектурою, але й з огляду продуманого створення зручностей для пасажирiв. У будинку вокзалу працювало центральне опалення, електричне освiтлення, вентиляцiя, а в залах було розміщено i 70 електричних годинникiв. Iз залiв очiкування до перонiв пасажири добиралися через п’ять тунелiв (вони i тепер експлуатуються) i опинялись пiд красивим арочним перекриттям зi скла i металу - дебаркадером.
Перед початком першої свiтової вiйни у Львовi була зведена ще одна монументальна будiвля - новий будинок дирекцiї залiзниць. Весною 1914 р. його було урочисто вiдкрито.
В iсторiї Львівської залiзницi були перiоди не лише бурхливого розвитку, але й нелегкi роки випробувань. Особливо гiрка доля її спiткала в роки першої i другої свiтових воєн. Серед найважчих - 1941-1945 рр., коли було знищено майже половину станцiй, бiльше половини рухомого складу, а в пiслявоєннi роки доводилося з попелу i руїн вiдновлювати знищенi споруди, колiйне господарство, відбудовувати локомотивнi, вагоннi депо та iншi пiдприємства. Примiром були спорудженi новi примiщення станцiй, вокзалiв у Тернополi, Самборi, Дрогобичi, Стрию та ряд iнших. Багато коштiв було вкладено i у вiдбудову зруйнованого вiйною Львiвського головного вокзалу.
У 50-60-тi роки на залiзницi була проведена велика робота щодо переведення важливих дiльниць на тепловозну та електровозну тягу. До речi, з 4500 км головної колiї в цей перiод було електрифiковано 1150 км основних напрямків: Львiв-Чоп, Львiв-Мостиська, Львiв-Здолбунiв та iншi.
У 50-70-тi роки колектив залiзницi виступав iнiцiатором багатьох починань і, зокрема, щодо створення бiльш прогресивних методiв працi сортування вагонiв, якi згодом, за досвiдом львiв’ян, впроваджувалися на сортувальних станцiях колишнього Союзу. На Львiвському вокзалi був впроваджений метод диспетчеризацiї продажу квиткiв, завдяки якому пасажири швидше обслуговувалися.
Значного поширення набув i комплексно-ущiльнений метод ремонту вагонiв, який дав можливiсть знизити їх простiй. Коли проходила компанiя щодо полiпшення якостi роботи, продукції і життя в цiлому, з’явилася комплексна система управлiння якiстю продукцiї - КСУЯП. Наша залiзниця була iнiцiатором полiпшення якостi перевезень в усiх ланках транспортного конвеєра, прискорення обороту вагонiв, зниження експлуатацiйних витрат. Розроблена зусиллями Львiвського вiддiлка система ефективного використання вагонiв (КСЕВВ) у 1981 р. була широко впроваджена на мережi iнших залiзниць. I це невипадково. Досвiд львiв’ян спирався на реальне життя: пiдприємства, які домогалися певної економiї вагоно-годин, отримували додатковi порожнi вагони.
З сiчня 1988 р. колектив залiзницi, як й iншi магiстралi Радянського Союзу, почав працювати в умовах госпрозрахунку i самофiнансування. Творча і наполеглива праця магiстралi у цьому напрямку досягла неабияких успiхiв. Тож у груднi 1989 р. на Всесоюзнiй нарадi залiзничникiв Львiвську залiзницю ставили в приклад, адже вона була 17-ю серед 32 магiстралей, які успiшно виконали усi довіренi завдання.
Це була остання її "лебедина пiсня" в останнi роки iснування Союзу, бо Україна вже дивилась у майбутнє і крокувала до незалежностi.
