Порядна львів’янка

Автор: cheremshyna

„Кожна пор’ядна львів’янка хоча б раз на тиждень має випити філіжанку справжньої запашної кави , обов’язково в одній з центральних кав’ярень, неодмінно бути „при параді” і, незважаючи ні на що, усім посміхатися” – так повчала мене років з десять тому назад справжня львіська краля - Пані Анеля. Вже тоді дуже пенсійного віку, завжди життєрадісна, весела і дотепна, обов’язково з манікюром, в капелюсі і традиційним ритуалом споживання „недільної” філіжанки після служби в костелі А ще вона завжди додавала, що не варто цей ритуал псувати дискусіями на гарячі політичні теми, розмовами про хвороби, і жалобами на таких-сяких чоловіків... Мудрою людиною була пані Анеля...
Інколи зовсім не цінуєш того, що маєш! Моє дитинство „пахне” кавою, і хоча пити її по-справжньому я почала будучи вже студенткою, її аромат завжди був присутній дома, на вулиці, в гостях... Мені здавалося, що так є всюди, так буде завжди. І, чесно кажучи, тоді я про каву навіть не думала, це була буденність..
Замислилась я про це вперше тоді, коли життя закинуло в іншу країну. І виявилося, що не всі цей напій полюбляють, що не всі вміють його споживати, що є такі міста на Землі, де важко знайти кав’ярню, і де кава якщо і подається у „публічних” місцях, то виключно розчинна (на Галичині таку „люрою” називають), і та з молоком! І не чула я більше пропозицій „піти на каву”, бо запрошували тепер на чашечку чаю, і не пекли там сирника, не було пляцку зі сливками, і „обов’язкових” походів до кав’ярні! Звичайно, був досить смачний чай з лимоном, торти і тістечка, але мені бракувало атмосфери, аромату свіжесмажених кофейних зерен, „чеколяди” до кави... Я усвідомила, що мені зле і сумно, що треба повертатися....
Звичайно, і я, і Пані Анеля, мали на увазі не стільки сам напій (дякувати Богу, тепер всюди кави можна купити, запарити чи зварити, і пити на здоров’я), скільки саму культуру споживання! Кава пройшла довгий шлях зі Сходу на Захід, щоб стати тою „львівською” буденністю..

Перші кав’ярні з’явилися на території Османської імперії, але що це були за кав’ярні!!!! Процес смакування цього чудового напою супроводжувався театральним дійством, зазвичай, „театру тіней”, або досить емоційними і насиченими пригодами розповідями мандрівників. Правда, така „розкіш” доступною була тільки для чоловіків, жінки ласували кавою і солодощами виключно дома, ну і в гаремах!
А далі...

Я люблю всіх наших козаків, які залишили достойний слід в нашій (і не тільки) історії, але з усіх тих гетьманів, отаманів, бравих вояк найбільшу симпатію у мене особисто викликає Юрій Кульчицький, який в XVII ст. у Відні починає пригощати мешканців і гостей міста дивним гарячим напоєм, зробленим з чорних підсмажених зерен, з додаванням ванілі і цукру! Так Відень закохується в каві, і з’являється перша кав’ярня на території Європи! А «Бабця Австрія» вже постаралися поділитися тим «коханням» з усією Європою, особливо «дісталося» тим містам і містечкам, які опинилися в складі Австро-Угорської імперії! Инколи, у Львові, Кракові, чи інших містечках можна почути нотку сентименту, тобто ностальгії, за старою доброю «австрійською епохою», деякі кав’ярні і ресторани намагаються її відтворити. Але не все було так райдужно, особливо для жінок! Майже до кінця XIX ст. кав’ярні були виключно чоловічим «королівством»!! Вони могли пити каву, їсти солодощі чи канапки до несхочу, курити дорогі сигари чи дешеві сигаретки, обговорювати найбільш цікаві і актуальні події у світі, розважатися, тощо! А жінці, щоб потрапити до «святая святих», треба було бути або офіціанткою, або … повією!:-)) От як! А коли вже нарешті нам «дозволили» публічно розпивати цей чудовий напій, то обмежили в поведінці: жінкам в кав’ярнях можна було говорити тількі про «світськи новини», а от політику, новини інтелектуального життя – зась!!!! Цікаво, якби я жила в ті часи, чи була б я такою чемною дамою, яка ділиться усіма плітками, чи була б бешкетницею, яка б відважувалась читати газети і книжки, та ще й (о, жах!) обговорювати їх за філіжанкою кави ПУБЛІЧНО! Ну, чого не знаю, того не знаю! Добре, що народилася в ті часи, коли це не вважається злочином! -:))

Вже немає Пані Анелі, я грішу розмовами про таких-сяких чоловіків і політику під час пиття королівського напою (благо здоров’я ще є темою табу, кажуть, що з віком і це змінюється ), і всеж таки намагаються пам’ятати „заповіти” пор’ядної львів’янки, і регулярно навідуватися до „Світу Кави”, чи „Цукерні”. І де б я не була, до якої б країни не їздила, я намагаюся познайомитися з країною і її мешканцями також через каву, бо де ще пізнаєш справжній „характер” і відчуєш справжню атмосферу міста, як не в кав’ярні.... А філіжанка запашної кави – це як коліжанка, яка зігріє, коли зимно, підтримає, коли важко, збадьорить, коли втома підступає, вислухає, коли на душі зле.... Кава – це привід до знайомства, спосіб віддячитися, можливість сказати „так”, чи попросити пробачення! Ну і як без цього!
Отож, бажаю всім запашної, гарячої і смачної вранішньої кави!