Справа, певно, пішла незле, бо вже через чотири роки йому на допомогу прибуває ще один спеціаліст – Девільє. Вони стали піонерами львівських балів європейського зразка. Для проведення таких заходів винаймали приватні помешкання з великими залами. З одного боку, причиною цього була відсутність просторих приміщень громадського призначення, з іншого – продовження традицій шляхетських забав, які й до того нерідко відбувалися в замках і палацах місцевої знаті.

Ось опис одного з них, який подає львівський історик Францішек Яворскі. 1753 року великий литовський гетьман князь Міхал Радзивіл у власному палаці на вулиці Красіцьких (зараз Огієнка) організовував урочистість із нагоди постригу в монастир своєї тещі Теофілії Вишневецької. «Почали з’їжджатися запрошені гості. Багато часу зайняв би їх перелік, досить лише сказати, що все, що було в ті часи в Польщі елегантне, аристократичне, магнатське, все це прибуло до Львова. Зречення від світського життя княжни Теофілії Вишневецької стало для cause celebre тогочасного шляхетського Львова публічними урочистостями, які можна порівняти за помпезністю і розмахом з величними державними святкуваннями. По відправі князь Радзівіл запросив усіх гостей до свого палацу й там уже при звуках труб і гармат, а також при декоративному освітленні палацу й альтанок бавилися до пізньої ночі».

За Австрії із 1775 року організатором балів став антрепренер Буссі. Для таких заходів він винаймав зали на Ринку, 22 та Руській, 10 і 12. Невдовзі у нього з’явилися конкуренти – брати Сигніо, котрі бавили львів’ян неподалік на площі Ринок, 13. Щоправда, обидва бали мали свою «родзинку»: якщо Буссі за окрему плату міг надати для втомленої танцями пари ключі від кімнати для відпочинку, то у Сигніо регулярно відбувалися бійки. Як наслідок, до салону братів Сигніо приставили офіцера поліції, котрий стежив за дотриманням порядку. А от походеньки в Буссі та й на інших балах спонукали львівських матрон (чи, як їх пізніше назвали, «порядних львівських пань») на чолі з архієпископом створити «Лігу проти суспільного згрішення». Чи стали її членкині ліпше виховувати своїх доньок удома, невідомо, але за порядком на балах стежили суворо. Тим цікавіше молоді було їх обхитрувати.

1775 року австрійська адміністрація, прагнучи в усьому навести лад і порядок, видала правила влаштування балів. Вони передбачали порядок танців і час для перерв між ними. До залу забороняли входити зі зброєю та острогами. Якщо перше було продиктовано питаннями безпеки чоловічої, то друге – більше жіночої. Нерідко саме остроги псували паням сукні, а інколи й репутацію, оскільки в загальному оживленні й русі траплялися випадки, коли необережний кавалер зривав з вини цієї частини свого гардеробу частину вбрання дами, котра потім надовго ставала причиною насмішок. Також бали не проводили в часи релігійних постів і жалоб. А у штаті львівської поліції, тепер уже офіційно, було введено посаду офіцера, котрий пильнував за порядком під час танців.

Лише наприкінці XVIII ст. у місті з’явилися спеціалізовані громадські заклади, в яких, зокрема, відбувались і бали. Йоган Гехт поблизу Єзуїтського парку, який він узяв в оренду, збудував казино, де був великий зал для танців. Добре вибране місце зробило його популярним на довгі роки. Спраглі розваг львів’яни удень могли гуляти розкішним парком, а ввечері переходили в затишні зали.

Генрих Булла, режисер і антрепренер чеського походження, приїхавши до Львова, зробив ще кращу інвестицію у громадське й культурне життя міста. У колишньому монастирі францисканців на вулиці Довгій (зараз Теат­ральна) він створив перший в історії Львова стаціонарний театр, а біля нього збудував спеціальний зал для знаменитих Галицьких контрактів та редутів. Це були організовані новою австрійською владою своєрідні бізнес-форуми, куди з’їжджалися підприємці з усієї імперії. Відбувалися вони взимку, коли призупиняли більшість робіт, завершувалися католицький та православний пости. Із 18-ї до 21 години в залі проходили ділові зустрічі, а опісля – бали й карнавали, які називали редутами. Цікавою частиною контрактів стали й дитячі бали у готелі «Жорж», де малюки вивчали танці і правила поведінки. Для найбагатших були згадані зали, бідніші могли бавитись у численних львівських ресторанах і кав’ярнях та у приватних помешканнях. За три тижні контрактів у місті відбувалося 20-25 балів.

Окрім періоду контрактів, бали організовували і на честь приїзду поважних гостей – австрійських імператорів, коронованих осіб з Європи, знаменитих артистів (як-от Ференца Ліста). Танці супроводжували й урочистості з нагоди державних свят чи великих перемог. Продовжували організовувати вечори місцеві магнати. Любителем приймати бали був губернатор Фердинанд д’Есте, котрий використовував для них губернаторський палац (зараз будівля обласної адміністрації).

Під час обстрілу міста у 1848 році театр і палац редутів згоріли, але натомість місто вже мало театр Скарбека, який навмисне було сконструйовано таким чином, що він міг служити для балів, редутів і маскарадів.

І хоча Австрія оголосила рівність усіх станів, окремо від аристократії свої бали проводили міщани. Основним місцем їх збору була Міська стрільниця на вулиці Курковій (зараз Музей визвольних змагань на Лисенка). 1876 року спеціально для розваг середнього класу міста збудували Міщанське казино на Академічній, 13 (зараз Обласна наукова бібліотека на просп. Шевченка). Саме воно стало одним з основних місць проведення балів аж до 1939 року. На противагу йому на вулиці Міцкевича з’явилося Шляхетське казино (зараз Будинок учених на вул. Листопадового чину), неподалік від уже неіснуючого знаменитого казино Грехта. Однак, попри знаменитих архітекторів, авторів Одеської опери та готелю «Жорж» Фельнера і Гельмера, та чудовий інтер’єр, йому не судилося продовжити славу свого попередника. У народі його називали «кінське казино», оскільки його учасники більше говорили про своїх коней, аніж приділяли увагу своїм дамам.

У міжвоєнний період найпопулярнішим місцем проведення балів залишалося Міщанське казино, а їх незмінним розпорядником був лікар Станіслав Лібарт.

Особливе місце в культурі Львова займали національні бали. Поляки, перейнявши управління у краї, бали використовували у своїх культурно-політичних цілях. Відчувши свою окремішність, українці, як і інші слов’янські народи імперії, почали організовувати власні бали, які називали «руськими». Зразком для них стали парафіяльні храмові празники в селах. Спочатку цю традицію перенесли на Святоюрську гору, а відтак і до Духовної семінарії.

Бал у семінарії описав Леопольд фон Захер-Мазох в оповіданні «Бал руських богословів». На думку письменника, вони були єдиною нагодою для майбутніх священиків знайти собі дружину. На такому заході намагалися привабити не сотню молодих очей, а одне вірне серце. Протягом бальної ночі молодь мусила пройти всі стадії любовного роману – від першого знайомства й аж до сватання.

Перший «руський бал» відбувся в лютому 1849 року у митрополичих палатах собору Святого Юра. Він був приурочений коронації нового австрійського цісаря. Бал тривав аж до ранку і зібрав представницьких гостей – намісника Голуховського, коменданта Гомерштайна, членів магістрату. У наступні два роки «руські бали» успішно відбувалися вже у Міській стрільниці на Курковій. Після невеликої перерви їх знову відродили 1861-го. У цей час бали мали ще більш виразні національні та політичні риси, оскільки проходили в період демонстративного трауру польської громади після поразки Варшавського повстання 1861 року. Саме цей аспект загострював момент формування власної, відмінної від сусідів-поляків ідентичності українців. 1862-го «руські бали» відбулися у театрі Скарбека й зібрали величезну кількість відвідувачів – 600 та 900 осіб. Із 1865 року почали відбуватись у власному приміщенні – новозбудованому Народному домі.

На «руських балах» панувала народна атмосфера – строї, танці, пісні, спілкування. Вони стали публічним національним ритуалом, у якому родинно-шлюбні стратегії перепліталися з суспільно-політичними.

Бали були помітним явищем в культурі того часу, до них готувалися, про них говорили й писали в газетах. Природно, велику увагу привертали руські «красавиці», як тоді називали в українській пресі молодих дівчат. «Пліняли зрітеля наші красавиці в народних строях, їх премилий розговор родинним руским словом… Зачаровували особливо горсети тісно упнятії, которії відличалися своєю питомою ніжностією». Автор зачарований дівчатами, «которії, пребираючи своїми дрібними ніжками, то приклоняючи свої головки, с улибкою возбуждают чувства теплійшії в самих серйознійших мужчинах – ніт, бо і чимже танець без білявок і чорнобривок? Сам пустий лопот і гамор!»

За матеріалами статей Андрія Козицького та Остапа Середи

Богдан Білан
газета ZIK №43 (1 листопада 2012р.)

Під час ІІ Міжнародного джазового фестивалю «Alfa Jazz Fest» вперше вручили премію імені знакового джазмена Едді Рознера за видатні досягнення у сфері джазу.

Під час Євро-2012 20, 25, 26, 29 та 30 червня, у дні, коли не було футбольних матчів, в офіційній фан-зоні чемпіонату Європи з футболу на проспекті Свободи проходила «FanARTia. Фанартія». Фестиваль мав літературний день і день етнічної, симфонічної, електронної музики і джазу.

Влітку львівські фестивалі поповнились ще одним. Вперше відбулася «Ніч у Львові», під час якої проходили нічні екскурсії до музеїв, церков, підземель Львова, а також на Ратушу, в кабінет до міського голови, на Личаківський цвинтар. Другий фестиваль відбувся у листопаді.

Почесним гостем 19-го Форуму видавців у Львові став англійський письменник DBC Pierre – лауреат Букерівської премії, яку отримав за книжку «Vernon God Little» у 2003 році.

На Міжнародний театральний фестиваль «Золотий Лев» приїхало 16 театрів з України, Росії, Білорусі, Таджикистану, Польщі, Австрії і Грузії, які показали 28 вистав.

«Світ кави» стала найкращою кав’ярнею року. Нагородження відбулося у рамках Міського свята «На каву до Львова». Також під час фестивалю визначили найкращого баріста Західної України.

27 жовтня на львівському Велотреку СКА з майже двогодинним концертом виступила легендарнанімецька рок-група «Scorpions». Львівський концерт відбувся в рамках прощального туру «The final sting». Концерт відвідало понад 7 тис. людей.

Титул «Міс Львів-2013» наступного року носитиме студентка стоматологічного факультету Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького Корнелія Готра. «Міс глядацьких симпатій» в межах конкурсу «Міс Львів -2013» обирали читачі ZAXID.NET. Перемогу у цій номінації виборола Олена Свідніцька.

14 грудня у Львові виступив Armin van Buuren, на концерт якого продали майже 3 тис. квитків. У серпні цього року Армін ван Бюрен не зміг прилетіти до Львова і виступити на фестивалі Godskitchen.

Кожного разу, коли проходжу центральною частиною нашого міста, задаю собі питання: "Хто приклав неймовірних зусиль та коштів, щоб наше місто стало таким прекрасним як ми його бачимо? Хто ці люди, які жили десятки , чи сотні літ тому? Чому вони полюбили місцину на якій жили і вкладали кошти у її розвиток?" На ці та багато інших питань я стараюся знайти відповідь, хоч розумію, що душу далекого предка я ніколи не розгадаю. Але вдячна тим людям, які залишили нам такий чудовий скарб - наш Львів, вдячна людям які робили світлини Львова далекого минулого. З їх світлин , з їхньої графіки ми можемо лиш притулитися до нашої історії,. Побачити як мінявся наш Львів, дізнатися , які чудові і віддані люди жили у нас… Сьогоді я розповім про площу Міцкевича.

У 1843 році урочисто відкрито площу, яка отримала назву на честь губернатора Галіції в 1832-1846 рр., ерцгерцога Фердинанда Д’Есте (нині це площа А. Міцкевича). Великий простір для площі звільнився після знесення давніх мурів наприкінці ХVІІІ ст. Саме в цьому місці височіла Фарська Бастея (напівкругла захисна вежа без даху і задніх стінок на місці теперишнього "Будинку книги" на пл. Міцкевича, 8). Під час упорядкування майбутньої площі в 1839-1841 рр. знесено деякі давні кам’янички і розпочато засклепіння Полтви. В 1850-х роках, після занепаду святоюрських ярмарків, львівська влада спробувала перетворити площу Фердинанда на свого роду торгівельний центр, однак площа, на щастя, так і не стала міським ринком. У 1862 р. в її центрі на місці криниці поставлено мармурову фігуру Матері Божої, від цього часу вона отримала назву Марійської. А 1904 р. криниця з фігурою Діви Марії була перенесена на те місце, де є нині, поступившись місцем пам"ятнику Адаму Міцкевичу.
(за Котлобулатова І.П "Дати і Події в історії Львова").

1894 р. на території Стрийського парку відбулася Загальна Крайова виставка. Ідея її влаштування виникла під час проведення у Львові у вересні 1891 р ІІ з"їзду купців та промисловців. Виставка стала потужним імпульсом до розвитку промисловості та торгівлі Галичини. Протягом п'яти місяців виставку відвідали 1147329 осіб. 130 павільйонів - розпланованих, збудованих на 50 га території виставки та облаштованих найкращими львівськими фахівцями - не вдалося використати для інших потреб.

Праворуч від головної алеї Загальної Крайової виставки був споруджений стадіон. Трибуни на 8 тис глядачів, стадіон проектував архітектор Григорій Пежанський, а у 1894р 14 липня відбувся перший у Львові офіційний футбольний матч між сокільськими командами Кракова та Львова З рахунком 1:0 виграла львівська команда, гол забив Володимир Хомицький.

]]> 4119 https://lviv.pm/2012/07/nash-dvirets.html Thu, 26 Jul 2012 16:53:18 +0000 http://lviv.pm/?p=4116

У 19 столітті Львів був столицею королівства Галичини і Володимирії (Лодомерії), яке перебувало під юрисдикцією Австро-Угорщини. Це було велике жваве місто: місток між Заходом та Сходом, потужний торговий осередок. Звичайно, у період бурхливого будівництва залізниць у Європі Львів не міг залишитись осторонь. Сюди теж було прокладено гілку найсучаснішого на той час транспорту.

Львівська залізниця була зведена згідно із Австрійською імперською Програмою у справах залізниць. Перший потяг на ділянці Перемишль - Львів пішов у 1861 році. Ця гілка тоді називалася Галицькою залізницею імені Карла Людвіга. Одночасно з відкриттям залізниці відкрили й будівлю вокзалу. Але із розвитком залізниці, вокзал перестав справлятись із пасажиропотоком, тому керівництво залізниці вирішило звести нову будівлю. Старий вокзал розібрали на зламі віків.

1904 р. за проектом Владислава Садловського збудовано один з найкращих тогочасних європейських вокзалів - Головний вокзал. Фронтон прикрашали скульптури, виконані Петром Війтовичем, по обидва боки порталу встановлено дві алегоричні фігури, що символізували Промисловість і Торгівлю роботи Антонія Попеля. Головна брама з кованого заліза провадила до центрального вестибуля, оздобленого стінними розписами, що символізували Промисловість і Прогрес. За двоповерховою спорудою збудовано велике перекриття дебаркадера (платформа з навісом на залізничній станції), виконане 1903р. зі сталі та скла за проетом професора Садловського та інженера Зеленевського на чеському металургійному комбінаті "Вітковіце". Довжина 159 метрів та ширина 69 метрів. Свого часу це був чи не єдиний залізничний дебаркадер в Україні. В радянські часи під його металічно-скляним дахом часто знімали фільми про Європу (типу прибуття потягу в Лондон і т.п.).

Вокзальні приміщення були насиченні найновішим технічним обладнанням, що було рідкістю в тогочасному повсякденному ужитку: центральне опалення, електричне освітлення, електрична вентиляція, вантажні ліфти, 70 електричних годинників. Все, що оточувало пасажира у вокзальному будинку, повинно було створювати відчуття комфорту. Тогочасний вокзал був взірцем мистецтва та технічного прогресу. Будівлі вокзалу були частково знищені в 1915 р. під час відходу зі Львова російських військ. Багато пошкоджень отримав вокзал у 1918-1919рр. під час посько-української війни, його повна відбудова закінчилася тільки в 1930р. 1 вересня 1939р. він був частково знищений німецькими авіабомбами. Відбудова та реконструкція тривала до середини 50-х років.

Ознайомимо вас з історією Будинку Вчених, або, як його ще називають - Палацу-Казино. Створений він був у 1897-1898 роках віденськими архітекторами, – авторами Одеського оперного театру – в стилі необароко, та є одним з найбільш знаменитих пам’ятників архітектури Львова.

Над аркою, під якою знаходиться прохід на внутрішню територію будинку і вхід в будівлю, нас зустрічаються красиві статуї юнаків.   Усього чотири атланти на фасаді підтримують балкони: атланти зроблені з цинку, порожні всередині, але покриті спеціальною сумішшю і тому виглядають як кам`яні.

Замовлення на будівництво будівлі архітектори отримали від клубу власників кінних заводів, а тому не дивно, що й сьогодні вхід до Будинку вчених пролягає через дивовижної краси каретний двір.

До 1939 року тут розташовувалося казино, і спочатку аристократи, потім дворяни, графи, а потім і простолюдини просаджували тут купу грошей. Оскільки в інтер’єрі будинку з тих пір майже нічого не було змінено, то дуже легко уявити ігровий стіл, фішки, дим, що стоїть і людей, які занурюються в гру з головою.

Тут також відбувалися грандіозні бали місцевої шляхти.

Будинок касина (тобто казина – грального дому) відомий під різними назвами – Народне, Шляхетське, Герхарда… А польські джерела ще згадують назви Końske, Ziemiańske, Arystokratyczne… Будівлю звели на вул. Міцкевича, 6 (зараз вул. Листопадового Чину) буквально навпроти Галицького сейму (нині – Львівський національний університет ім. І. Франка).

З 1948 року у будинку-казино розмістилися вчені, які займалися наукою, суспільно-політичним та творчим життям міста.

Інтер’єри будівлі часто використовувалися для для зйомок відомих фільмів, зокрема для фільму «Д’Артаньян і три мушкетери». Особливо уважні навіть пригадають сцени, де фігурувало кілька куточків будинку.

Саме цими сходами д’Артаньян піднімався до кардинала для партії в шахи). Кімнати будинку в зйомках були апартаментами кардинала. Це унікальний випадок, коли в декораціях одного фільму знімали фасад та інтер’єр одного і того ж будинку.

Знамениті сходи проведуть вас в розкішні зали Палацу-Казино: Біла зала з каміном і розкішним чорним роялем, за яким колись у цих же стінах грав один з Моцартів, Червона зала з шовковими шпалерами, підвісними кришталевими люстрами та безліччю прикрас; неймовірно затишна і спокійна Бежева зала, зелений сад для прогулянок, галереї і, звичайно, знаменита бібліотека.

У наш час Палац-Казино основну частину часу стоїть порожнім, зрідка тут проводяться різноманітні Львівські бали – «шоколадні», «квіткові», «оксамитові» та відбуваються фото сесії, особливо полюбляють фотографуватися молодята).

Взагалі потрапити до Будинку вчених можна, замовивши екскурсію у гіда і екскурсійного бюро, або ж – скажемо по секрету – просто зайшовши всередину). Також деякі туроператори та бюро пропонують тематичні чи разові тури на теми “Інтер’єри шляхетського казино” тощо. Радимо поцікавитись у одного із туроператорів чи екскурсійних бюро.

У 1998 році в будівлі знаходився львівський обласний виборчий штаб кандидата на посаду президента України Леоніда Кучми.

За 113 років свого існування, як зовні, так і всередині будівля залишається в прекрасному стані. 23 вересня 2008 р.  Будинок Вчених внесено до переліку пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.

Там розкішно. Там законсервовано минуле разом з його атмосферою. Застигла музика архітектури, благородний запах дерева – все високо і розмірено. Будинок разом з його обстановкою ніби пливе у невагомості століть…

Віртуальний тур Будинком Вчених.

Координати GPS 49°50′28″N 24°1′18″E.

Переглянути більшу мапу

Матеріал передруковано зі сторінок сайту КАРПАТИ.INFO

iLike art Complex - Happy New 2012 Year - Флешмоб from Vadym Liashchenko on Vimeo.

Дане відео показує діяльність львівської спільнота - Art-complex I Like. Вони допоможуть з користю провести вільний час і навчать чогось доброго і корисного. З ними Ви навчитесь гарно танцювати, подивитесь цікаві фільми і багато чого ще 🙂 Деталі шукайте в їхній сторінці ВКонтакті.

Із наданням Львову магдебурзького права у 1356 почалось формування нового центру міста довкола нинішньої Площі Ринок. Забудова так званого «середмістя» була обнесена муром і трьома рядами валів. Новий вірменський квартал знаходився в північно-східній частині оточеного муром середмістя. Його центром стала вулиця, котра нині є ділянкою сучасної Вірменської.

Культурним осередком кварталу був Вірменський собор, котрий в 1364 році став єпархіальним осередком для усіх вірмен Русі і Валахії підлягав безпосередньо верховному католикосу в Ечміадзині. За свідченнями іноземних мандрівників, забудова вулиці Вірменської була однією з кращих в місті на рівні з Площею Ринок і вулицею Руською. Вже у XV столітті тут було кам’яне брукування, водопостачання та зливна каналізація. До створення архітектурного ансамблю долучились найкращі львівські будівничі. Дерев’яна готична забудова Вірменської вулиці (як і усього міста) була повністю знищена великою пожежею Львова 1527 року. Це дало початок новій, переважно кам’яній ренесансній архітектурі.