Львів! Це лише кілька букв, слово, назва якогось міста… Хіба, лише так банально? Ні, а як же магія, фантазія, краса якими оповите це місто, якими це місто і є.

Львів – для кожного це своя мелодія, своя картинка, своє життя. Хто хоч раз був у Львові – той вже ніколи не залишиться байдужим до нього, адже частинка Львова вже назавжди знайде притулок у його серці, й житиме там через мелодію, запах, картинку, а може й щось оригінальніше, хто знає, адже Львів вміє здивувати…До речі, вже давно відкрив для себе й хочу поділитись з вами, не вірте своїм очам і пам’яті, адже якщо ви були на котрійсь вулиці і вийшовши з неї скажете, що більше вона вам не цікава, бо вже все бачили ви можете глибоко помилятися й втратити шанс побачити щось правді цікаве. Тому гуляючи по Львову кілька порад: прогулюючись по Львову забудьте що ви щось бачили і знаєте, очистіть розум і налаштуйтесь на відкриття щось нового, не забувайте дивитись під ноги, не лише щоб не впасти, але й щоб нічого не пропустити, задирайте голову до гори, але не від гордості, а тому щоб помітити тих хто спостерігає за вами у своїй кам’яній величності.

Львів…і кожен у цьому чує власну мелодію: хто пригадає бій годинника на ратуші, чи звук води одного з фонтанів, хто почує цокання брички по бруківці тісної вулички, а може цокання від шпацирування якої файної кобіти, інший згадає мелодію одного із багатьох вуличних музик, чи запальні звуки джазу, а може щось більш екзотичне, якщо згадали визвіть його в уяві і ви відчуєте які почуття охоплюють ваше єство…навчіться слухати Львів й повірте ви будете в захваті від його багато мелодійності і милозвучності, головне спробувати, а Львів буде вам найкращим вчителем. Львів вміє ділитися красою нам лиш треба навчитися її приймати.

Львів…і вже запах кави ніжно збуджує уяву, чи може вам не дає спокою запах просто свіжого, весняного Львова, а як вам запах одної із колоритних кнайп, а свіжо звареного, справжнього пива, а чи згадуєте запах старовини що так і віє з усіх сторон, ні не дивуйтеся, саме тої унікальної ностальгічної старовини якою просякнутий Львів, тому не бійтеся і не забувайте, як це не смішно звучить, принюхуватись щоб відкрити щось нове і не забутнє, щось що буде лише вашою пам'яттю про Львів…

А про вигляд, ой та тут же можна згадувати і згадувати і кожна згадка буде по своєму особлива, унікальна й велична. Адже в Львові є що подивитися, ой справді куди не глянь краса та чудеса, уявити тільки собі скільки прекрасних архітектурних ансамблів, місць культурного проведення часу, храмів різних конфесій та велика кількість просто чудових місць, вулиць де можна прогулятись, посидіти випити запашної кави, свіжого пива чи поспівати народної пісні. До речі про музеї їх справді багато, але найвеличніший, найбільший та найгарніший є музей під відкритим небом з більше як із мільйоном унікальних, приємних, культурних експонатів, які гордо називають себе львів’яни, а ще близько мільйона відвідувачів-туристів цього музею щороку.

Згадали це все? Такі маленькі деталі й скупі описи, а все ж мабуть, почуття ностальгії, радості або гордості за славний, різнобарвний й багато відкриваючий й багатообіцяючий Львів зараз повільно оволодіває вами, якщо так, дуже добре це лише початок, якщо ж ще є якісь проблеми з цим просто згадайте той Львів, який ви найбільше любите, я впевнений такий є. Я навмисне не звертатимусь до головних, візитних об’єктів Львова зважаючи на дві обставини, перша: ті об’єкти якщо можна так сказати, стали вже для жителів та гостей «об’єктами-кліше». Ось, скажімо, усі бажають побачити частину «старого» Львова, декілька площ, вулиць, кам’яниць, зайти до пивниць, відвідати кілька локальних ресторацій й все в тому роді, так не заперечую красиво, вражаюче, але вже у періоді з десятого і вище це на конкретно може набриднути, а тому обставина друга: нестандартні екскурсії, коли Львів постане у наших очах вже у зовсім іншому світлі, з іншим запахом з іншим ракурсом, скажімо світлі свічок і ліхтариків. Ми згадували про «старе» місто, але ж насправді його значна частина залишається поза полем нашого зору, адже всього лиш на глибині 1-2 метрів під нашими ногами, та ж річка Полтва й ще різні підземні ходи. Якщо б можна було втілити один із багатьох існуючих проектів їх туристичного експлуатування, тоді відповідно можна було б привабити більший потік туристів та й львів’яни були б в захваті від нової атракції, але на жаль, влада більше зайнята вирішенням наземних проблем, як ми бачимо не завжди вдало. Полтва часто виступала об’єктом зацікавлення багатьох й велися різні дискусії, не так давно відбувалася конференція щодо того, щоб очистити і частково відкрити Полтву, але звісно є прихильники і противники подібних проектів. В кінцевому результаті нічого не вийшло. Як на мене, було б не погано частково профінансувати розвиток досліджень своєрідного проекту «Львів якого не бачимо», привернути суспільну увагу й розвинути принаймні мінімальне проведення екскурсійних турів.

Знаєте, кожен бачить це місто по особливому, адже воно таке різноманітне, різнобарвне, багатопланове, мультикультурне…А причини цьому заховані у його історії. Так, із часів заснування Львів невпинно набував статусу й прав одного із найбільших торгових міст й відповідно приймав найрізноманітніших гостей. Згадують, що мало який торговець зміг би оминути це місто й не продати тут свій крам, це в свою чергу дає згадки про те ніби на торговицях знаходили найрізноманітніший крам й львівські гурмани мали все що бажали, відповідно, кажуть, що можна було чути усі мови світу. Тут залюбки селились євреї, греки, вірменці, русини, татари, італійці, поляки й багато й багато інших, недарма й до сьогоднішнього дня їхній слід «проходить» вулицями Львова й залишається там через назви тих самих вулиць, через відповідну архітектуру, через залишену культурно-релігійну спадщину (близько сто культових будівель різних конфесій) і тому подібне. Тому й досі дехто дозволяє собі називати Львів «своїм» не в останню чергу й через те, що колись і справді був «захоплений» тими чи іншими. Одні із гіркотою й прокльонами відгукуються про історію міста протягом чотири столітнього Польського Королівства й польського панування, Королівства Галичини і Лодомерії під австріяками, а далі трішки німців і більшовиків. «Ех…скільки за той час Львів втратив, як постраждав бідолашний»- із печаллю в голосі тихо скаже песиміст. «Ого…скільки ж нового здобув, як розвинувся, чого добився» - із захватом і подивом викрикуватиме оптиміст. Так, кожен має право на подібне, але факт залишається фактом, Львів змінював своє обличчя протягом того всього часу. Тому, симфонію Львова не можна писати лише у мінорних чи мажорних тонах. Вся історія, всі культури й люди, які за тих сім чи вісім століть приналежали Львову зробили його таким, яким ми бачимо його сьогодні. Львів місто Кажуть, ніби Львів то є своєрідний Краків, Париж, Рим знаходячи найрізноманітніші інтерпретації таких назв, апелюючи скажімо хоча б до «семи пагорбів» на яких нібито стоїть Львів, але ні, Львів це Львів, називайте його Lemberg, Leopolis, він і надалі залишатиметься таким яким він був, є й буде завжди, а він неповторний, єдиний і не для порівняння…недарма проходячи його вулицями відчуваєш начебто подорожуєш у часі, або розглядаючись навколо й перебуваючи у культурному шокові, здається, наче, у великому музеї, а фактично так і є. Адже не дарма Львів - невід’ємна частка світової спадщини ЮНЕСКО.

Львів - культурна столиця України, столиця Галичини, місто яке завжди манило й пригрівало під своїм крилом різних культурних діячів, поетів, митців, співців, тут натхненно працювали одні із найвидатніших скульпторів та архітекторів свого часу, частку їхньої душі й любові ми до сьогоднішнього дня зустрічаємо у Львові.

Місто Лева завжди опинялось або у епіцентрі важливих військових, культурно-релігійних подій або ставало центром культурного й політичного життя України. Від його участі і дій часто залежала доля людей, земель і майбутньої України загалом, мабуть саме тому Львів дав світу так багато геніїв й видатних людей, Львову вдавалося їх формувати, надихати, розвивати…

Львів у всьому намагався бути кращим, а ще він досить вдало тримав планку першості по відкриттях серед українських міст, так у перше в Україні (1861 року) у Львові з’явилася залізниця, що сполучила нас із Віднем та Краковом. Не дарма культурна столиця, адже саме тут у перше появився міський театр, провели хокейний матч, створили вищий навчальний заклад технічного спрямування. У Львові вперше у Європі поставили залізобетонний міст. А є ще більш вагомі відкриття, скажімо перша гасова лямпа й повітряна куля з рідким паливом. Навіть в медицині відзначився Львів винайденням тут вакцини від висипного тифу. Про важливість Львова годі сперечатися, важливо є й інше, перш за все це місто з свої побутом, своїм населенням, своєю пам’яттю, а ще тут просто жили і живуть люди. Вони як і день до сьогоднішнього, як століття до цього жили, їли, пили, кохали, одружувались, народжували й виховували дітей, важливо те, що Львів все це бачив, він докладався до цих процесів чи не найбільше. А вже потім були відкриття, будівництва, війни і т.д

Хіба ж Львів не чудовий?!Львів дивує…зачаровує…інтригує…зворушує. Одну частину ми говорили трішки про минуле, а зараз перенесемось в сучасність й спробуємо заглянути за ширму майбутнього крізь призму однієї знакової події, не важко здогадатись що мова піде про Євро-2012, в очікуванні якого і підготовці до нього перебуває Львів. А ось вже зовсім скоро не далеко від місця, де 2001 року приїжджав причислений до лику Блаженних Папа Римський Іван-Павло ІІ, для Львова буде збудовано новий стадіон і літком 2012 відбуватиметься одна із масштабніших подій для історії Львова й України в цілому, ця не пересічна подія цей унікальний шанс. І він, як на мене, полягає у наступних чинниках: Львів вже певний час проводить туристичну стратегію піж назвою «Львів відкритий для світу», а тепер це можливість «відкрити» його для нових людей й привабити ще більшу масу туристів. Від того як влада, громада Львова використають цей шанс під час Євро-2012 залежатиме подальша доля туристичної інфраструктури й майбутнього Львова. Гадаю, княже місто Лева володіє значним потенціалом, який потребує скерування у відповідне русло, також це просто чудовий шанс привернути увагу світової громадськості до справді унікального міста, що одне із не багатьох у Європі має похвалитись великою кількістю чудово збереженої архітектури. Звісно виникнуть чимало проблем із організацією такого масштабного дійства як футбольного чемпіонату і з його проведенням, а тому потрібна буде значна кількість ресурсів, зокрема й людських. Не знаю чи можна назвати це проектом, але було б не погано, якщо б проводилося більше інформування населення щодо цієї події, зацікавлення й залучення до співпраці на волонтерських засадах більшої частини населення. Для цього потрібне проведення різноманітних семінарів, майстер-класів, тренінгів тощо. Щоб Львів гідно зустрів й провів таку значущу подію.

На завершення скажу Львів і справді унікальний у різних аспектах. Тут тихо і повільно плине життя, що бачимо із того як поважно прогулюються по брукованих вуличках львівські паняночки й пани, так само не спішно філіжанку за філіжанкою попивають запашну каву одній із численних, по своєму колоритних, кнайп. Та з другого боку тут на повну вирує освітнє, культурне, економічне життя, про що свідчать відповідні численні заклади. Львів – для щастя, кохання, відпочинку, навчання, бізнесу й багато іншого, Львів для повноти життя. Не дарма ж досі актуальний хіт 30-тих років у виконанні Щепки й Тоньки «Тілько ві Львові»…А й справді, де ж іще як не «тілько ві Львові…»

Передруковано з сайту: vorobus.com

   Ідея проекту в тому, що мелодії та тексти поєднано в один спільний сюжет, який розвивається протягом усього виступу. Ціна квитків від 200 грн. до 1200 грн., початок о 19:00.

   Безперечно, гурт ДДТ - легенда рок-музики, а такий статус вони отримали завдяки філософським текстам з глибоким змістом та поетичним мисленням. Чекаємо у Львові!

                                                                                                                     Автор: Sonja Parker 

Далі сувеніри з кавовою тематикою та барна стійка

Меню

Вікна від підлоги до стелі, а під вікнами такий приємний декор

 До речі, хоч і заклад надто великий для звичних нам кав'ярень, в ньому все одно затишно, на фоні грає джаз, а в меню тільки напої та кілька десертів.

 Це кава "на добраніч" 🙂 Кава з вершками та ніжною пінкою.

 Інтер'єр

З 14 до 18 ст. роль депутатів у Львові виконували райці. Згідно з тогочасним законодавством, вони одночасно поєднували кілька функцій.  Почесну місію «батьків міста», благодійників та людей, покликаних наполегливо працювати над найважливішими проблемами розвитку Львова. Вони мали здійснювати доброчинну опіку над громадськими інституціями. Наприклад, кожен з урядовців був патроном костьолу, міських шпиталів св. Духа, св. Станіслава чи школи. Посада райця була найвищим ієрархічним щаблем, якого міг сягнути міщанин. На посаду могли розраховувати лише ті городяни, які мали міське право, таку собі середньовічну прописку. Так Львів намагався оберегти себе від ймовірних зазіхань прибульців ззовні.

Посада райця продовжувала формально залишатися виборною. Але на практиці, щорічна ротація здійснювалася лише в середині цієї кланової організації. У випадку смерті когось з райців, новий член приймався туди переважно з числа інших львівських достойників. Як правило, це були сини чи зяті останніх. Свої фінансові потужності для представницьких видатків ці урядовці отримували від міських сіл Зубра та Сихів. Проте, вже від 1746 р. місто вносило щороку до їх скарбниці додатково ще 300 злотих. Така собі «благочинність», котру пани райці самі собі й встановили.

На щастя, кількість райців не перевищувала дванадцяти. Проте, з кожним роком вони все більше намагались перетворити Раду на закритий та непідконтрольний суспільству орган управління. За допомогою системи взаємних зобов'язань та хабарів творилась закрита, корпоративна організація. Громадяни як могли боролись проти такої ситуації. Підсумком їх активності став декрет короля Августа III у 1746 р. про заборону купівлі посади радника. Цікаво, що окремо монарх заборонив чиновникам ходити у «німецькому» одязі, і найпізніше через півроку після обрання вимагав змінити його на польський, щоб не хизуватися перед убогими міщанами своєю заможністю. Відверто кажучи, окремі з райців користаючи з слабкості королівської влади так ніколи і не виконали всіх наказів.

Лише з приходом наприкінці 18 сі. У місто австрійців, у місті таки розігнали стару Раду та встановили єдині, прийняті для всієї імперії закони. Львівські чиновники може й не стали красти менше, проте їх відповідальність перед народом та страх перед покаранням значно покращили ефективність управління містом.

Ігор Лильо

За участі Lady Kava

Відсьогодні на сторінках цього блога будуть з’являтися розповіді від пана Ігоря, тож матимемо можливість ще більше дізнатися про свій Львів, його захоплюючу історію та непересічну долю.

Перша історія про нелегку, але важливу в старому Львові професію - кат.  

Серед численних професій, що колись існували у Львові, катівське ремесло традиційно збуджує уяву та викликає чисельні запитання. Було щось насправді незвичайне в професії людини, котра, з одного боку, мордувала та вбивала людей, а з іншого – визнавалась громадою, як необхідне зло. 

Кат у Львові – це людина, яка добре заробляла. У 18 ст. він був на третій позиції після міського голови та правника. А все тому, що окрім сталої платні, кат мав чисельні доплати. Меч, сокира чи шнурок? В залежності від цього змінювався й гонорар за виконання вироку. Меч для заможних та благородних, сокира для міщан, а шнурок для решти. 

Чи ж варто дивуватись, що від самого початку було важко знайти бажаючих на цю посаду. Не поодинокими були випадки, коли чергового претендента (часто з кримінального середовища) ставили перед простим вибором – «або тебе, або ти». Через катівську професію потерпала і його родина. Як думаєте, чи багато було бажаючих мати тестя-ката? «Малодоброго» вважали «нечистою» особою, такою що наче стоїть між двома світами. Як і всі громадяни кат ходив до храму, однак в святині мав чітко визначене місце.

До речі, для того, щоб опанувати це ремесло, існували спеціальні катівські школи, де вершиною майстерності, для прикладу, було вміння відтяти голови одразу трьом злочинцям.

Катів у Львові за усю його історію було багато і жили вони в різних місцях. Інколи з ними траплялись і курйозні випадки. Наприклад, коли в другій половині 18 ст. у місті їх було аж двоє. Старший, через вік втративши кваліфікацію, був змушений ділити бізнес з молодшим колегою. Чи тоді, коли місто надало черговому катові нове помешкання поряд з міським гицлем. 

Остаточно катівське ремесло зникло у Львові після приходу австрійців. Його витіснили інші, «гуманніші» способи покарання злочинців.

Ігор Лильо

За участі Lady Kava

http://www.lvivcenter.org/uk/uid/ тут взагалі цікаво, рекомендую полазити."

Lady Kava