Особняк з ілюмінаторами

Ці будинки першими позбулися багатого ліпнинного декору, котрий було замінено грою площин і дрібних елементів – прямокутною розбивкою, гофрованими бордюрчиками. В «люксах» багато світла (значна площа вікон, іноді стрічкових – неперервних), а під’їзди, практично завжди, оздоблені мармуром. Хоча зараз такі споруди перефарбовано в жовтий або ж поросячо-рожевий колір, первісно вони мали темну гаму – здебільшого сіру, також темно-зелену чи бордову. Спеціальний тиньк виблискував на сонці сотнями кришталиків слюди.

В 20-ті роки, коли Радянський Союз і Америка захоплювалися історизмом, зокрема неоампіром, в Європі поширення набув новий інтернаціональний стиль – функціоналізм. Він прагнув використати нову техніку для створення простих, логічних, функціонально виправданих форм, доцільних конструкцій. Вперше архітектори відмовилися від багатого декору. На чолі цієї архітектурної революції йшли викладачі й проектанти школи дизайну «Баухауз» з німецького міста Веймара (пізніше заклад перенесено в Дессау).

Палац культури залізничників

В цей же ж час багатий, процвітаючий Львів – столиця найзалюднішого воєводства, культурно-політичний центр цієї Другої Речі Посполитої, переживав будівельний бум. Звісно не оминули його й тодішні модні тенденції. Вважається, що естетику Баухазу на львівський грунт прищепив ректор славнозвісної Львівської Політехніки, архітектор та інженер Вітольд Мінкевич (Witold Minkiewicz, 1880–1961). В його творчості прослідковується шлях від раціонального модерну до функціоналізму. Архітектор відмовився від глухих дворів-колодязів, будуючи будинки з відкритим контуром, а вільні площі заповняючи квітниками і скверами – новатор був прихильником концепції міста-саду. Першими збудованими «баухаузами», що зійшли з-під кульману Мінкевича, були будинок з овальним еркером на Франка 26 і житловий  комплекс на Стрийській 36-42. Проривний функціоналізм в консервативній Галіції був сприйнятий неоднозначно. Когось він відверто шокував. Певно мало хто міг тоді передбачити, що в майбутньому це буде найжаданіша львівська нерухомість, так-звані «польські люкси».

Крім В. Мінкевича львівські «люкси» будували Ришард Гермелін, Даніель Кальмус, Фердинанд Кеслер, Генрик Зандіг, Фелікс Штадлер, Марек Вайтц, Домінік Вухович,  Леопольд Карасінський, Тадеуш Врубель, Генрик Заремба.

Гімназія св. Урсули

Кажуть, що в часи Великої депресії чимало американських інженерів подалися на заробітки в європейські країни, котрих криза торкнулася менше. Серед таких була й Польща, яка здобувши незалежність активно себе розбудовувала. Технологічні новації торкнулися й «люксів» – вже в тридцяті роки в них робили рівненькі підвісні стелі (тобто стеля приміщення вже не була одночасно й перекриттям), а  ліфти були заховані в спеціальні шахти. До будинків підводився газ, пічкове опалення більше не потребувало вугілля – в 1929 році газопровід з’єднав Львів з карпатськими  родовищами. На кухнях вмуровувалися холодильні камери, що працювали на сухому льоді. В дитинстві на нашій кухні теж така була.

Архітектура віддзеркалює не лише технологічні, але й суспільно-цивілізаційні зміни. «Люкси» значно  більш демократичніші аніж їх попередники – в них практично не зустрічаються чорні ходи для прислуги (такі є хіба в «люксах» на Левицького), більшість помешкань має 2-3 ізольовані кімнати, в «люксах» вперше запроектовано повноцінні кавалерки, величезні ж 8-ми і навіть 10-кімнатні помешкання з розташуванням «паровозиком» відішли в минуле разом із «бабцею Австрією». Цікаво, що помешкання в «люксах» зазвичай не продавалися, а здавалися в оренду. Майже в кожному будинку був свій двірник, що жив в напівпідвальній двірницькій і крім догляду за чистотою слідкував й за безпекою, в тому числі впускав відвідувачів до мешканців будинку.

Хоча вищенаписане можна назвати лише нарисом, однак це певно найповніший нарис про львівські «люкси» в літературі, принаймні в загальнодоступній – путівниках, працях з краєзнавства, історії архітектури. Львів розбещений своїми архітектурними скарбами, тож до «баухаузів» руки не доходять. Лише деякі визнано пам’ятками місцевого значення, в той час як у Тель-Авіві ціла дільниця  в стилі функціоналізму занесена ЮНЕСКО до всесвітньої культурної спадщини. Випадково забрівши до неї під час своєї подорожі на Близький Схід з подивом оглядівся по сторонах – ніби до Львова телепортувався!  Якби ще й не 35-градусна спека й написи на Івриті…

Будинок міських електричних закладів

В даній темі є ще одне важливе питання – чому ці будинки звуться «люксами»? Цей термін не знайомий світовій історії архітектури. Є версія, що «Люкс» - назва будівельної фірми, що першою розпочала зводити подібні будинки. Старожили переказують, що її власник жив на вул. Левицького, а фірма мала американські інвестиції – ніби звідти й передові технології. Згадаймо, коли у Львові в 90-ті масово розповсюдилися маршрутки, практично всі вони були марки «Пежо». Тож цим брендом львів’яни охрестили й вид транспорту загалом: «Я поїду на 62-мупежо», «проїзд в «пижику» дорожчий – 50 коп.». Може так сталося й з будинками? А чому б не припустити, що таким модним словом, як зараз є «класс», «супер», «фанкі» раніше було «люкс». Ось і швидкісний поїзд з дизельним двигуном , що вже в 2-ті гасав по галицьких коліях зі швидкістю в 120 км/год. (детальніше ВЗ №145(4769):http://archive.wz.lviv.ua/articles/108663) назвали «Люксторпедою».

Як вже зрозуміло, Львів – не єдиний володар «баухаузів». Такі є й в інших містах,  тож я вирішив поцікавитися у знайомих з Кракова, Варшави і Познаня – чи іменують там аналогічну забудову «люксами» – ні, про таке й не чули. Тому найімовірніша гіпотеза наступна: після звершення Другої світової і домовленостей в Ялті та Потсдамі Львів відходить до СРСР.  Через це корінного населення у Львові майже не лишилося. До галицької столиці прибували десятки, навіть сотні тисяч переселенців зі сходу – з «Великої» України та Росії. Львівські «баухаузи» просто не могли не привернути їхню увагу – на той час зовсім новенькі будинки (багатьом ще не було й 10 років), не подібне ні на що, що прибульці могли бачити в Києві, Харкові чи Москві – одним словом зручні й суперсучасні. Військова і партійна верхівка прагне оселитися саме в них, тим більше що «демократичні» метражі не сильно підходять для «комуналок». Тож, швидше за все саме нові львів’яни й охрестили на зламі 40-их і 50-тих польські дохідні будинки «люксами».

«Будинок-метелик»

Одні з найкращих «люксів» у Львові:

Особняк з ілюмінаторами – вул. Гіпсова 36 Б. Раніше приватна вілла, тепер дитячий садок. В невеликій споруді поєднані всі елементи притаманні львівському функціоналізму, експерти вважають, що це найстильніший (і «найпроривніший») «баухауз» у Львові.

Палац культури залізничників – вул. Федьковича 54-56 – львів’яни досі іменують його «РОКС». Дехто хибно вважає, що будинок був побудований на замовлення Російського товариства культурних зв’язків (рос. – РОКС), однак скоріш за все назва пов’язана з кінотеатром Roxy (див. знимок).

Гімназія св. Урсули – вул. Тютюнників 2 – тепер СЗШ №28 з поглибленим вивченням німецької і т.з.в. «вікном у небо» – придивіться  до димаря.

Будинок міських електричних закладів – вул. Вітовського 55 – т.зв. «будинок-корабель», зараз СБУ. Безпідставні міські легенди розповідають, що його збудували на замовлення багатія, котрий хотів увіковічнити пам'ять про свою загиблу на «Титаніку» дочку.

 «Будинок-метелик» – Левицького 27 – саме в цьому багатоквартирному домі, за переказами, й мешкав власник будівельної фірми «Люкс». Невідомо, чи це правда, але ось в 40-ві тут дійсно містився штаб Армії Крайової.

 «Люксові» будинки сконцентровані на вул. Кастелівці й Сахарова, вул. Кубійовича,Тютюнників і Снопківській,  вул. Конотопській, на початку Стрийської і в верхній частині вул. Дорошенка (особливо в закритому сквері), вул. Зарицьких, а також в Професорській колонії.

Автор: Віто Надашкевич
Першоджерело: Газета "Високий Замок".
Стаття передрукована з ресурсу "ХайВей"