Ернед Лу - спеціальний гість форуму

Близько 250 письменників з 26 країн світу цього року відвідають вісімнадцятий фестиваль «Форум видавців», який пройде у Львові, повідомляє Радіо Свобода.

Одна з акцій фестивалю – круглий стіл, де обговорять Законопроект «Про національний культурний продукт».

«Це спроба видавців продемонструвати тим, хто сьогодні є очільниками української влади, що книга – це те, що дає можливість нації рухатись з одного берегу річки, яка називається цивілізація, до іншого і підніматися, демонструючи можливість розуму, моралі, духовності, культури власної нації», – розповів президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександр Афонін.

«У такому морі нестабільного, де важко виживати окремій людині, а такому великому форуму – дуже важко, це справжня стабільність. З цього фестивалю виросло виняткове мистецьке явище», – каже поет та книговидавець Іван Малкович.

цього року на форумі будуть представлені 26 країн, 221 автор, відбудеться понад 600 заходів, у яких візьмуть участь більш як 800 літераторів, а на конкурс буде виставлено близько 400 книжок.

Зірковим гостем цьогорічного форуму стане норвезький письменник Ерленд ЛУ, особливий гість – казахський поет, письменник, громадський діяч Олжас СУЛЕЙМЕНОВ.

Спеціальні гості форуму – Іван ДЗЮБА, Анджей МЕНЦВЕЛЬ, Боріс ДУБІН, Арво ВАЛТОН, Геннадій БУРБУЛІС, Адам МІХНІК, Мирослав ПОПОВИЧ, Ярослав ГРИЦАК, Василь ШКЛЯР, Марія МАТІОС, Ольга ТОКАРЧУК, Марек КРАЄВСЬКИЙ.

Країна – почесний гість форуму - Швейцарія, країна–спеціальний гість - Норвегія.

Серед письменників, які відвідають Львів: Юрг ГАЛЬТЕР, Арно КАМЕНІШ, Свенья ГЕРМАНН, Ежен МЕЛІТЦ, Беттіна ШПОЕРІ.

«Форум видавців» триватиме з 14 до 18 вересня 2011 року. У рамках проекту пройдуть літературний ярмарок, книжковий фестиваль, бібліотечний форум та фестиваль перекладів. Книжковий захід підтримають Польський інститут культури у Києві, Британська Рада в Україні та Посольство США в Україні. Вперше «Форум видавців» відбувся 1994 року.

Хто такий Ернед Лу

Після проходження альтернативної цивільної служби в театрі, Е. Лу вивчав літературу, кінознавство і етнологію в Осло. Пізніше він крім цього відвідував Датську Академію Кіно (дат. Danmarks Фільм Академі) в Копенгагені і Академію Мистецтва в Тронхеймі (норв. Kunstakademiet я Тронхейм).

Сьогодні він живе в Осло і працює письменником, кіносценаристом і перекладачем.

Дебютним романом Ерленд Лу, що приніс йому популярність, був «Tatt пр. Kvinnen» (1993), в якому Лу описав нерозділену любов молодого норвежця. Роком пізніше була опублікована книга для дітей «Фіске» (історії про водія вантажівки Курта).

Авторський стиль Лу упізнаваний і часто характеризується як нарочито наївний. Головні герої його романів зазвичай хочуть занадто багато від повсякденності. Ерленд Лу часто використовує іронію, гротескні перебільшення і гумор. Знаменита книга Ерленд Лу «Наїв. Супер» перекладена вже більш ніж на 20 мов.

Все почалося на весняній виставці “Книжковий світ”, де організатори провели експеримент — Ніч Еротичної Поезії (НЕП).

Було все: приглушене світло, натхненне читання від відомого еротомана Юрія Винничука, чуттєва Мар'яна Савка, експресивна Леся Мудрак, емоційні та палкі молоді поетки. А ще — Іван Малкович, який постав у зовсім несподіваному образі. Експеримент виявився настільки вдалим, що й учасники, і глядачі-слухачі ще довго не хотіли розходитись!

Щоб задовольнити тих, хто на захід не потрапив і тих, хто завжди хоче мати під рукою найкращу еротичну поезію, видавництво “Зелений Пес” підготувало до видання книжку.

І віднині кожен українець зможе отримати свою власну „Ніч еротичної поезії!” В будь-який день, в будь-який час, будь-де.

Хедлайнерами збірки стали Юрій Винничук, Мар'яна Савка Михайло Карповий,та секс-символ сучукрліт Дмитро Лазуткін.

А щоб підтримати поетичний запал, талановита художниця Тетяна Шевченко намалювала ілюстрації, які вразять кожного читача. Бо це – справжня українська камасутра!

Найкраще про збірку розповість її упорядник Сергій Пантюк: “Еротика – це класно. Суперово. Естетично й енергетично. А писати про неї – круто, просунуто й сучасно. Ще – ніжно і трепетно, а інколи – весело, гаряче й перчено. ... Саме тому тут і є що читати. Бо це НЕП, який тепер може тривати у будь-який час доби. І зачіпати саме ті струни, які й мав би зачіпати. І будити нові почуття та емоції. І просто дарувати поетично-еротичну насолоду у великих кількостях. До знемоги. А хіба ми того не варті?!”

Книгу буде презентовано на Форумі видавців у Львові.

За інформацією звертайтесь: Анна Богородіченко, pr-менеджер видавництва “Зелений пес”, 067 328 32 03

Цього року виповнюється 100 років побудови кам’яниці на вул. Валовій, 11.

З цієї нагоди у четвер, 2 грудня відбудеться свято, під час якого будинок – іменинник «зазвучить» свіжо, дзвінко і незвично, щоб не тільки привернути увагу до себе, а й подарувати усім львів’янам і гостям міста гарний та радісний настрій.

Запрошуємо на незвичний концерт – з балконів кам’яниці з лицарями, а також частування солодощами і гарячим пивом.

Високий імпозантний будинок у стилі неоготики постав на місці розібраних застарілих будинків на замовлення власників ділянки Берл і Сабіни Фінклерів за проектом Артура Шлеєна у 1910 р.

Своєрідною візиткою кам’яниці є її архітектурний декор роботи скульптора Тадеуша Блотніцкого – середньовічні рицарі з щитами, на яких містяться герб Львова (зліва) та герб земель Галичини і Волині (справа).

У різні часи у будинку діяли різноманітні торгові, фінансові установи, бюро. Серед довоєнних мешканців були капітан Адам Оттокар, дантист Генрик Аллерганд, доктор Валеріан Мадєвскі, Ігнацій Райсс. В будинку діяли приватні кабінети доктора Леопольда Алексанровича та Юзефа Фриша, адвокатське бюро Леона Райха, механічна майстерня „Континент” Юліана Ломаги, Акційний Галицький купецький банк. В радянські часи – перукарня, а опісля один з найбільших комісійних магазинів Львова та ательє індпошиву „Лілея”.

Програма святкування сторіччя будинку:

15.00 – Виступ духового оркестру на площі Галицькій.

15.30 – Пригощаємо усіх гостей солодощами і гарячим пивом.

16.10 – Конкурсна програма за участю гостей свята.

17.00 – Концерт з балконів Валова, 11.

18.30 – Розіграш подарунків.

19.00 – Феєрверк.

Фінал свята.

Напередодні та під час свята розповсюджуватиметься газета присвячена 100-річчю будинку з лицарями та репродукції поштівок.

Більше інформації на сайті до 100-річчя будинку на Валовій, 11 – www.walowa11.lviv.ua

Email – info@walowa11.lviv.ua

Приєднуйтеся до нас на соціальних мережах:

- Facebook

- Twitter

- Vkontakte

Рекорди світу – найвищі досягнення, показані спортсменом у тому чи тому виді спорту. Їх стараються перевищити атлети різних країн на всіх материках, адже тоді ти назавжди потрапляєш в історію і залишаєш своє прізвище в списку рекордсменів. Для того, щоб показати такий результат, а особливо, у легкій атлетиці, яку недарма називають королевою спорту, треба бути у високій спортивній формі, потрапити на хорошу погоду, сильних суперників – та й ще чимало різних чинників сприяють, тому щоб встановити рекордний показник. Зрозуміло, що свідки такої події надовго пам’ятають мить рекорду. 

У вересні 1973 року на стадіоні «Україна», що тоді називався «Дружба», проходили змагання найсильніших легкоатлетів країни на призи газети «Известия». За футбольними воротами, що розташовані під табло, був сектор для штовхання ядра, де змагалися жінки. Увага була прикута до знаменитої спортсменки, олімпійської чемпіонки, триразової чемпіонки Європи Надії Чижової з Ленінграду. Вона першою з жінок штовхнула кулю за 20 метрів ще 1969 року, а перед виступом у Львові зуміла показати видатний результат – 21,03м. Чижова була у знаменитій спортивній формі і, мабуть, вирішила зробити собі подарунок на день народження (29 вересня). В одній із спроб її ядро пролетіло рекордну віддаль – 21 м 20 см . Судді довго заміряли відстань, не кожного ж дня у Львові трапляються світові досягнення, а потім оголосили – є новий рекорд світу.

Я був свідком цієї події і написав у репортажі до газети «Львовская правда», що у Львові вперше встановлено рекорд світу з легкої атлетики. Тоді ще я не знав, що рівно сорок років до того – 24 вересня 1933 року – на львівському стадіоні, що належав спортивному клубові «Погонь» (тепер – плац військової частини, розташованої навпроти ДПА на вулиці Стрийській) в бігу на 60 м рекордний результат показала ще одна олімпійська чемпіонка, але  1932 року в бігу на 100 м Станіслава Валасєвич.

Вона вигравала у жіночій легкій атлетиці все, що можна було тоді виграти: спринт і середні дистанції, стрибки і навіть метання. Одне слово – жінка-команда. Була громадянкою Польщі, хоча все життя прожила в США. Народилася в польському селі на Помор’ї 1911 року, але вже наступного року батьки поїхали за океан. Батько пішов до важкої праці на металургійному заводі у Клівленді, а мама виховувала трійко дітей. Мала Стася швидко захопилася спортом. Поруч із домом розкинувся парк, де були спортивні майданчики, тож дівчинка бігала і стрибала, займалася баскетболом і бейсболом. Польські ім’я та прізвище були досить важкими для американців, тож дівчинка стала відгукуватися на скорочений спосіб – Стелла Велш. Вона стала ще у школі найкращою спортсменкою, потім найшвидшою в Клівленді, і здобула право позмагатися за путівку на Олімпійські ігри 1928 року. Лише тоді з’ясувалося, що майбутня чемпіонка не має американського громадянства. На той час Валасєвич була членом польського «Сокола» і ніяк не хотіла ставати американкою.

1929 року вона приїхала на Батьківщину батьків, повигравала всі старти в бігу та стрибках, залишила по собі кільканадцять рекордів країни і повернулася за океан. Наступні кілька літ так і ділила рік – зимою стартувала в теплих штатах, а влітку – виступала в Польщі. 1930 року встановила свої перші світові рекорди в бігу на 60, 100 і 200 метрів. Відтак кожен її старт викликав сенсацію, бо міг бути рекордним! Вона здобула дві олімпійські нагороди: золоту – 1932 року в Лос-Анджелесі та срібну – 1936 року у Берліні у бігу на 100 м. Медалей могло бути й більше, але тоді у програмі ще не було ні бігу на 200 м, ні стрибка у довжину, де вона мала найкращі  результати у світі.

Виступи Валасєвич у польських барвах дуже дратували американців, котрі, як могли, докучали чемпіонці. Кожного разу, повертаючись із Європи, вона змушена була шукати роботу.  

24 серпня 1945 року у Клівленді вона пробігла сто метрів за 11,1 секунди, що зафіксували секундоміри всіх п’яти суддів – це був новий феноменальний світовий рекорд, але секретар змагань «забув» відправити протокол забігу до Федерації для затвердження. Через десять років, вже невиліковно хворий, той суддя зізнався Валасєвич у «спортивному злочині» і віддав їй той протокол, та літа минули.

Ім’я Валасєвич знову згадали у середині шістдесятих років, коли стали проводити для жінок так званий секс-тест для визначення їх приналежності до жіночого роду. Тоді було багато жінок, які розмовляли грубим голосом, голили вуса, не виходили заміж, але були першими у змаганнях серед жінок. Особливо багато їх було у радянському спорті – Олександра Чудіна, сестри Тамара та Ірина Прес, Тетяна Щелканова…Тоді й пригадали, що Валасєвич була жінкою-командою, перемагала у багатьох видах, ніколи не роздягалася у присутності інших спортсменок, користаючи, як чемпіонка і рекордсменка, з окремої роздягальні. Правда, вона вийшла заміж за боксера Гарі Ольсона ще у сорокові роки.

Життя відомої спортсменки закінчилося трагічно: у ніч на 5 грудня 1980 року під час озброєного нападу на крамницю в Клівленді вона потрапила під кулю грабіжника. Згідно з американським правом, яке стосується насильницької смерті, тіло загиблої відправили на автопсію. Під час огляду патологоанатом і встановив, що тіло Стелли Велш-Ольсон має ознаки жінки та чоловіка. Тобто вона таки була гермафродитом. Генетичні тести виявили в її організмі також Y-хромосому, яка притаманна чоловічій статі.

Після цього спалахнула дискусія, чи не варто позбавити Валасєвич її рекордів та медалей. Проте до цього так справа й не дійшла.

"

Тут був осередок атеїзму.
Колишній костел домініканського монастиря, тепер греко-католицька церква (пл. Музейна).
Львівський історик Б. Мельник розповідає, що монастир своїм закладенням сягає кінця ХІІІ ст., коли домініканці прибули в Галичину, спроваджені Констанцією, дружиною Лева І, яка була католичкою. Для монахів поставили невеликий дерев’яний монастир. Б. Качоровський вважає, що костел в ім’я Божого Тіла з цегли було поставлено в 1378 р. - двонавний, з єдиним опорним стовпом і видовженою просвітерією.

У 1408 р. костел згорів, його відбудували з каменю і цегли в готичному стилі разом із монастирем, за припущенням Б. Качоровського, автором проекту був майстер Ничко (Миколай) з Кракова.

Костел горів також у 1511, 1527, 1740 роках. Готичний костел розібрали в 1748 р. (деякі джерела вказують 1745 р.) через аварійний стан і відразу приступили до будівництва нового за проектом військового інженера Яна де Вітте. Роботами керував М. Урбанік, а фундатором був Ю. Потоцький – гетьман великий коронний і краківський каштелян. Костел вважався найгарнішим бароковим костелом Польщі.

Основний об’єм є у формі еліпса. Його оточують радіально розташовані каплиці. Еліптичний купол з ліхтарем підтримують вісім пар колон. До еліпса примикає прямокутна вівтарна частина. Плавні обриси плану перегукуються з гнучкими лініями фасадів. Їх закінчував у 1792-1798 рр. Клемено Фесінгер, а кам’яні скульптури фронтону виконав його батько Себастьян. Напис над входом – “Тільки Богу честь і слава”. На фасаді – герб домініканців: пес лежить на книзі, тримаючи в зубах палаючий смолоскип.

У пишні барокові шати вбраний інтер’єр храму. Під куполом стоять вісімнадцять дерев’яних скульптур святих домініканського чину, автор С. Фесінгер. Головний вівтар був спроектований у 1766 р. Урбаніком, а виконаний П. Полейовським. Ним же були виконані фігури чотирьох апостолів: Петра і Павла, а також Матфея та Іоана Хрестителя (1775-1777 рр.).

Зі старого готичного костелу залишились алебастрові надгробки XVI ст. З пізніших – найцінніші мармуровий надгробок Ю. Дунін-Борковської (1816 р.) – робота Бертеля Торвальдсена, пам’ятники губернатору
Ф. фон Гауеру (1824 р.), ск. А. Шимзер-старшому та художнику А. Гроттгеру (1880 р.) – ск. В. Гадомський.

У костелі і частині монастиря в 1972 р. після ґрунтовної реставрації приміщень був відкритий Музей історії релігії та атеїзму (нині - історії релігії). Зараз музей займає приміщення частини монастиря, а храм віддали греко-католицьким віруючим.

З липня у Львівському академічному театрі імені Леся Курбаса поставлять три вистави за одноіменним романом Оксани Забужко «Польові дослідження з українського сексу». Проводитимуть театральні дослідження з українського сексу у Львові актори Київського національного центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса. Про це «Об’єктивно» повідомив директор Львівського академічного театру імені Леся Курбаса Олексій Кравчук.

Вистави «Польові дослідження з українського сексу» Галини Стефанової у Львові показуватимуть впродовж трьох днів – з третього по п’яте липня. «Дані вистави відбудуться в рамках давнього проекту «Друзі театру», - зазначив Кравчук.

Після того, на сцені львівського театру поставлять вистави актори творчої майстерні «Театр у кошику» і розпочнуть вони з «Провини» за п’єсою сербського драматурга Небойші Ромчевича (6 – 7 липня). 8-9 липня – «Украдене щастя» за І. Франком. 10-11 липня – «Річард після Річарда» за історичною хронікою Вільяма Шекспіра. А 12 липня відбудеться вистава “Білі мотилі, плетені ланцюги…” на творами В. Стефаника. На цьому львів’ян не перестануть дивувати, як зазначив Олексій Кравчук, у серпні протягом двох днів на сцені львівського театру ставитимуть вистави німецькі театрали. Дійство обіцяє бути цікавим та новаторським, бо постановниками є молоді режисери.

Олексій Кравчук наголосив, що театральний сезон завершується 12 липня, а вже з 8 серпня актори Львівському академічному театрі імені Леся Курбаса знову ставитимуть вистави і розпочнуть з «Амнезії». До 100-річного ювілею з дня народження Ігоря Антонича поставлять виставу «Між двох сил» за поезією Володимира Винниченка. А також актори працюють над комедією Гольдоні "Господиня заїзду», точна дата прем’єри ще не відома.

За словами Кравчука, у 2010 році на сцені театру відбудеться щонайменше дві прем’єри Жана-Поль Сартра «Мухи» та „Репетиція в театрі злочину” за п'єсою Ж. Маклера. Над цими виставами працюють молоді режисери Микола Береза та Тамара Квеквескірі.